Слава ЗСУ!

Ауріка засміялась.

- Це не смішно, - продовжила Жанна. – Шланг натрапив на золоте дно з тим романом. Я читала. Всі убивства повністю збігаються. Треба поговорити з Луїзою. Дізнатися все про той вечір.

- Знаєш, Жанно! Я згоден! – раптом вигукнув Шланг. – Мені байдуже, що ті хлопці вирішили, що вони детективи. Я продовжуватиму справу.

- Ну що ж, - невпевнено промовив Манєк. – Я теж.

Всі подивилися на Ауріку.

Вона, не знаючи, що сказати, опустила очі.

- Ауріко! – не зрозуміла її жесту Жанна.

- Ні...

- Як Ні? Чому? Це через те, що нас відсторонили? Так це чиста формальність!

Ауріка знову покачала головою.

- Я працюватиму з Кімом... Бо я хочу працювати, а не сидіти на місці! Вони вже майже довели справу до кінця. Залишилось знайти того, хто ганяє крадені машини. А що зробили ви? Шукали по кав’ярням романи про драконів?

- Як ти можеш? – крикнула Жанна. – Ми... Ми стільки...

Жанна не змогла договорити, бо з її очей потекли сльози. Вона відвернулася до вікна, щоб не принижувати себе.

Ауріка вийшла за двері, сама ледь стримуючи себе, щоб не заплакати. За дверима її вже чекав Радіон...

- Це ваш столик, - ввічливо промовила гід. – Сідайте, будь ласка.

Ельзара і Арсен сіли за столик. Гід сіла поруч із ними.

- Вам подобається ваш номер? – продовжила вона. - Якщо ні, то я можу...

- Ні, номер прекрасний. Дякуємо! – перебила її Ельзара.

Арсен подивився на Ельзару. Вона, навіть, знає слово „дякую”. Хоч би спитала в нього, а може, йому не подобається. І взагалі, навіщо вона корчить з себе таку світську даму, ніби по ній і так не видно, що вона нахаба. Арсен відвернув очі. Ельзара просто сміється з нещасної жінки, яка так намагається сподобатись.

- А що то за столики? Чому ми не їмо там? – запитала Ельзара, помітивши неподалік місця, прикрашені різними вазами, квітами і коштовними бокалами.