Слава ЗСУ!

Ауріка не знала, що їй робити. Сказати, що вона повертається у їх команду, а раптом вони її не приймуть. Або попрощатися і повернутися до полковника, і загубити найкращу в світі можливість поспілкуватися з убивцею.

Розумний Фотій, який стояв позаду Ауріки, щось на пальцях показав Кіму. Той, погоджуючись, махнув головою.

- Гей, хлопці, - раптом крикнув Фотій, - як я вас розіграв!

- Що? Що таке?

- Ауріка не збирається від нас іти! Я просто пожартував. Хотів вас налякати!

- Що? Серйозно? – ніби нічого не розуміючи, запитав Кім. – То що, Ауріко, ти залишаєшся?

Ауріка радісно махнула головою.

- Ах ти, дурню! – прикидаючись, крикнув Радіон. – Налякав нас до смерті! Щоб ми робили, якби Ауріка пішла від нас? У нас же на неї такі надії! Правда, Кіме!

- Звичайно! – погодився Кім, підморгуючи другу. – Зараз приїде машина і поїдемо до в’язниці.

Кім і Радіон вийшли із кабінету. Ауріка підійшла до Фотія.

- Дякую, - тихо промовила вона.

- Та нічого. Я зрозумів, що ти вже не хочеш повертатися до тих нездар і тому взяв всю провину на себе... Для того ж і існують друзі.

Сказавши це, Фотій вийшов у коридор.

Все було продумано дуже хитро. Хлопці спеціально залишили Ауріку саму, щоб вона трохи подумала.

Ауріка була на десятому небі. І не лише від того, що нарешті збудеться її мрія поговорити з убивцею. Ні. Ауріка нарешті відчула себе потрібною. Хлопці говорили, що Фотій налякав їх, бо у них на Ауріку великі надії. Цього їй не казав жодний детектив. Тепер вона відчувала себе майже рівною з ними. Дівчина раділа, не розуміючи, що весь цей театр був розіграний лише для того, щоб вона просто вписала їх імена у свій детектив.

Восьма вечора.

- Пані Гликеріє, а де ваші підопічні? – запитав Смол, знову цілуючи жінці руку.

- Мають прийти з хвилини на хвилину.