Слава ЗСУ!

- „Прокляття Богів”! – промовила дівчина. – Так, я і автор і головна актриса одразу.

- Це добре, - промовила Ельзара. – Ніхто краще не зможе зіграти твої думки, ніж ти сама.

„Куди поділась та дурна акторка?” – думав Смол. – „Де вона? Зараз я їй покажу. Підробки вона розрізняє... Що, дуже розумна? А он вона!”

Смол, роздратований і злий, майже підлетів до столика Ельзари.

- Кого я бачу? Ельзара Баталова! – крикнув Смол, видавивши усмішку. – Можна сісти за ваш столик, люба принцесо?

- Так, - спокійно відповіла Ельзара. – Принести вам трон?

Всі засміялися.

- Ні, дякую, - відповів Смол, - я, на відміну від вас, користуюсь стільцями.

- Коли будете сідати, не згубіть корону! – промовила Ельзара, і всі знову засміялись.

Смол не знав, що іще сказати. Дурна акторка вивела його з себе, і все, чого йому хотілося, це якнайшвидше її убити.

- Тату, це неймовірно! – крикнула з порогу Ауріка. – Я з ним говорила... Це просто неймовірно!

- З ким говорила?

- З Макаром!

Ауріка, помітивши здивовані батькові очі, пояснила:

- З убивцею!

- І що? – зацікавився батько.

- Це просто новий світ. Якась окрема гілка розвитку. Він не такий, як усі! Він не те, щоб не звичний. Він окремий, живе, наче сам для себе, по своїм правилам, законам...

- Ти будеш про це писати?

- Так. До речі, він так ввічливо говорив зі мною, особливо, коли дізнався, що я донька мера. Сказав, навіть, що теж голосував за тебе.

- Пане Чекаян, вас чекає машина, - сказав шофер. – Добрий день, пані Чекаян.

- Привіт! – привіталась Ауріка з шофером і знову звернулась до батька. – Ти кудись їдеш?

- Так, я буду сьогодні вночі. Не чекай мене, іди лягай спати.

- Добре, бувай тату.

- Ні, я не згодна, - промовила Олександра Сансіні. – Я не молюся чужим Богам. Я католичка, і не приховую цього.