Слава ЗСУ!

- А мене ти вже не помічаєш? – образливо запитала Іванна.

- Ну привіт, Іванно! – голосно промовив Адріан.

Іванна нічого не відповіла.

- Я зараз прийду, - звернулась вона до Ельзари.

Ельзара сіла на улюблене крісло.

- Ельзаро, ти не знаєш, хто така Маргарита Голей?

- Ні, - зберігаючи спокій, відповіла актриса.

- Просто їй прийшов лист...

Ельзара не зреагувала. Адріан продовжив:

- Я не знаю, що з ним робити.

- Не знаю, - холодно відповіла Ельзара.

- А щоб зробила ти?

Ельзара, хитаючись на кріслі, подивилася в очі Адріанові.

- Я б прочитала цей лист, нікому нічого не сказала, а потім викинула б його на смітник.

Адріан засміявся.

- Надто пізно. Я вже розповів про цей лист Дорі, і вона порадила віддати його Рустаму Голею. Цікаво все ж, хто така ця Маргарита Голей?

- Може, дружина, - не зацікавлено промовила Ельзара.

- „Час довіри”! Так „Час довіри”!

- Заткнися, придурку! Дай поспати!

- Правильно, четвер! Той самий день! 4 серпня! Одинадцята! – кричав Арсен.

- Придурок, ти будеш спати, чи ми самі зараз тобі організуємо час довіри, - вигукнув сусід по камері.

- Що сталося? – почувши галас, запитав охоронець.

- Покличте Шлангера! Я знайшов собі алібі! Дякую за програму! – продовжував галасувати Арсен.

- Яке алібі? Що ти несеш? – не зрозумів охоронець.

- Він буде сьогодні спати, чи йому допомогти вкластися, - прокричав чоловік із сусідньої камери.

- Передача „Час довіри”, - задихано пояснював Арсен охоронцю. – Вона йшла в той час, коли намагалися вбити Романа Ганчича. 4 серпня, об одинадцятій. В той вечір я дзвонив туди і в прямому ефірі розповідав про свої відноси з однією дівчиною.

- З тебе пляшка, - посміхнувся охоронець. – За програму...