Слава ЗСУ!

Полковник знову посміхнувся.

- А вона що?

- Сказала, що це дурість, хоча в якійсь момент теж в це повірила.

- Вона переконала тебе у зворотному? – запитала Ауріка.

Манєк задумався.

- Знаєш, Жанна - така жінка, яка може переконати, що на дворі літо, коли навколо лежить сніг.

На секунду він замовчав.

- Це ж вона переконала тебе, що в нас роман?

Ауріка заперечливо покачала головою.

- В якийсь момент нашої співпраці, я, навіть, закохався в неї, - продовжив Манєк. - Хотів кинути дружину. А потім... Потім був щасливий, що не зробив цього, що вчасно схаменувся. Бачу, вона і тобі навішала нісенітниць.

- Ні, - спокійно відповіла Ауріка. – Вона мені нічого не казала.

Манєк встав і пішов до дверей.

- Я читав твій детектив, - раптом сказав полковник. – Вражаюче... Вражаюче, який вплив має на тебе ця жінка, якщо ти повірила в її безсоромну брехню.

- Ти спиш?

- Ні...

- Дивно тут, правда?

- Так, - після деякої паузи відповів Смол.

Еліза встала зі свого ліжка.

- Як тобі ця квартира? – запитала Еліза.

- Зважаючи, що її нам знайшла Ельзара...

Еліза засміялась. Вона вимкнула світло і знову лягла в своє ліжко.

- Я так злякалась, коли ти прийшов і сказав, що всі готелі та гуртожитки зайняті. Думала, на вокзалі ночуватимемо...

- Так! – підхопив Смол. – А уяви мою реакцію, коли Баталова сказала, що сама знайде нам квартиру. Я думав, поведе в якусь халупу і зачинить там на місяць!

Еліза і Смол засміялись.

- Здається, це квартира її брата, - промовила Еліза. – Він зараз у лікарні... Дивно, чому вона так зробила?

- Може, щоб ми відчували себе винними, - припустив Смол.

- Ні, навряд. Ми і так винні, що вдерлися без попередження в її життя. Може... Знаєш, мені здається, вона насправді не така холодна і безжалісна, як видається на перший погляд. Насправді, вона добра...