Слава ЗСУ!

- Дора... Дора – це справжня жінка. Вона була на війні, багато бачила. Тому вона не зважає ні на сльози, ні на благання... Мабуть, і смерть для неї не така вже й страшна. Вона була медсестрою на фронті...

Жанна величезними очима глянула на полковника. Той просто затаїв дихання. „Це вона” – тихо говорив внутрішній голос кожного із них.

- А Дракон в „Вічному коханні” – це вигаданий персонаж? Чи, може, якась людина у вашому житті все ж асоціюється з ним.

- Ні, - більш жваво відповів Едуард, радіючи, що тема знову зайшла за його книгу. – Дракон – це своєрідне протиставлення коханню, така собі перешкода, яку людина повинна подолати, щоб стати щасливою...

- Може, не будемо відволікатись, - злісно подивившись на Ауріку, прошипів Шланг. – Ми, взагалі, про Дору.

- Вона жорстока! – продовжив Едуард після деякого мовчання. – Ні, ви не подумайте, що я натякаю, що вона убивця! Я просто розповідаю те, що дійсно думаю. Іванна не така. Іванна інша. Вона романтична, весела! Вона закохується мільйон разів на місяць і кожну любовну історію переживає так, наче це сталося вперше. Я не вірю, що Іванна могла б когось убити.

Ельзара піднялася на другий поверх. Біля гримерної її вже чекав Марк.

- Привіт, - протягуючи квіти, промовив він.

- Між нами немає нічого спільного. До побачення.

- Чому, я нічого не розумію, - розгубився Марк.

- Я не зобов’язана нічого тобі пояснювати…

- Просто скажи, що я зробив не так! – наполягав Марк. – Я благаю, я ж намагався бути ідеалом. Невже в чомусь я все ж помилився?

- Ти мене зрадив, - холодно відповіла Ельзара.

- Зрадив? Та в мене, навіть, думок про інших жінок немає. Я, навіть, уявити себе боюся поруч з іншою.

- Ти був з іншою. Її звати Клара.

- Клара? Хто посмів тобі таке сказати? Ми просто друзі, але ми не зустрічаємося!