Слава ЗСУ!

- Саме тієї ночі ти був у Іванни.

- Що? Що ти сказав? Це вона свідчила, це її свідчення? Але я не гуляв тієї ночі! Це вона, чуєш, саме вона в ту ніч пішла прогулятися!!!

- Ні, це не вона свідчила, а сусідка, яка бачила все це через вікно.

- То що ж мені тепер робити?

- Допоможи слідству, розкажи, що гуляти ходила саме вона, - радісно промовив Голей.

- То виходить, що і вбивця вона…

- А це уже слідство покаже, - сказав Голей, вже збираючись іти. – Тобі головне себе врятувати.

- Ні, я так не можу, - у розпачі сказав Дракон.

- Ну як це, не можеш? Хочеш сісти у в’язницю замість Іванни? Тебе посадять, назавжди, розумієш? Всі думають, що убивця - саме ти! – крикнув Голей.

- Але я знаю, що я - не убивця! Я це знаю!

- А слідство цього не знає, от і розкажи їм! – спокійно завершив Рустам.

- Якщо я знаю, що я - не вбивця, то мене виправдають. А підставляти Іванну я не хочу. Врешті решт, вона вчинила справедливо, і якщо чесно, то я, навіть, заздрю, що це зробила вона… А в мене не вистачило розуму, духу, кохання…

- Драконе, про що ти говориш? Іванна – убивця! Ти про це знаєш! А якщо вона захоче вбити тебе, Ельзару, мене? Що тоді будемо робити? Ти повинен допомогти слідству! Це твій обов’язок.

Рустам вийшов за двері. Стало так тихо.

Дракон подивився у вікно. Що тепер робити? А якщо Іванну дійсно посадять у в’язницю! За що? За те, що вона справедлива, сильна! За те, що вона зробила те, що повинен був насправді зробити він! Та це його треба садити… за бездіяльність. Що він зробив, коли дізнався про нещастя Луїзи? Що? Як і всі відвернувся від неї. Жодного разу, навіть, не запитав у неї, чи потрібна їй допомога, чи може…

Двері гримерної відчинилися і думки Дракона в одну мить обірвались.

- Полковник Манєк!

- Підполковник Шлангер!

У гримерну зайшли слідчі, по черзі пред’являючи Драконові свої документи. За ними зайшла Ауріка.