Слава ЗСУ!

- Ну що, - почав полковник. – Ви згадали, де ви були в ті ночі, коли сталися убивства?

Дракон злякано подивився полковнику в очі. «Це не я! Це не я! Це все вона! Вона ходила в ту ніч гуляти!» - кричало все в душі Дракона. Але він лише безшумно щось ворушив губами.

- З вами все в порядку? – побачивши неабиякий страх в очах Дракона, запитала Ауріка.

- Так, - тихо відповів Дракон.

- То що ви нам скажете?

- Я… Я нічого не згадав. Я гуляв… Я один гуляв…

- Тобто, цього ніхто не може підтвердити? – перепитав полковник.

Дракон махнув головою.

- Шкода, бо тоді ми маємо право вас заарештувати.

Раптом двері гримерної відчинилися і зайшов Влад. Побачивши наляканого до смерті Дракона, він вже тоді все зрозумів.

Підійшовши до столу, Влад взяв листок, який приніс Драконові Рустам. Дракон з надією дивився на свого друга, хоча точно знав, що той його вже нічим не врятує.

- Стривай, - раптом крикнув Влад. – Та ніч… Ти розповідав мені про ту ніч!!! Ти ж казав, що то Іванна пішла гуляти, ти ж залишився вдома! Ти ж дзвонив мені!!! Навіть, моя дружина ще сварилась, що ти так пізно подзвонив. Я впевнений, вона згадає той дзвінок і обов’язково підтвердить все на суді. Ми врятовані!!!

Влад радісно підстрибнув. Він відчував, що зробив щось героїчне. Але, подивившись на Дракона, зрозумів, що не треба було нічого казати. Слідчі подивилися на Дракона. А він лише іще більше стиснув і без того тремтячі губи.

- Я… Тобто, я не пам’ятаю, коли це було, - намагаючись виправити ситуацію, зніяковіло промовив Влад.

Двері гримерної знову відчинилися.

- Де ця клята відьма? – крикнув з усієї сили Смол.

- Хто? – не зрозумів Влад.

- Іванна! – злісно викрикнув Смол. – Ну я їй зроблю! Вона в мене ще дізнається, який я гей.

- Що сталося?

- Уяви, вона набрехала усім у театрі, що я - гей! Підступна, хитра…