Слава ЗСУ!

- Ні, ні, - заперечив Влад. – Іванна не така. Вона добра, мила, щира. Повір мені, вона не могла такого зробити.

Полковник сів на диван. Добра, мила, щира… Всі про неї так говорять. Ідеальний образ для убивці.

В його голові перемішалось тисячі думок. Як він за стільки років праці так і не навчився насправді бачити людей. Він бачить їхні посмішки, чує їхні слова. Він бачить лише їхні маски. А насправді, під масками ховаються найрізноманітніші люди: і людина, якій ти довіряєш свої таємниці, може, насправді, бути убивцею, а приємна жінка, якій ти даруєш квіти, може бути повією, а подруга, з якою ти ідеш на діло – може бути психічно неврівноваженою і розмовляти уночі з драконами.

- Полковнику, ваш мобільний! – крикнула Ауріка, помітивши, що полковник літає десь у хмарах.

- Так, я чую. Ало!

- Полковнику, - промовила Жанна. – Я не знаю на якому ви зараз етапі, але все відміняється. Дракон - не убивця!

Полковник мовчав.

- Я розмовляла з матір’ю Чапека, - продовжила Жанна. – Вона ніколи в житті не цілувала в губи Ганча, до того ж ніколи не користувалась тим пом’якшуючим кремом. Косметику «Віолетта», яку вона купує в тому магазині, вона потім перепродає. Цей крем міг купити будь-хто.

Полковник посміхнувся.

- Чому ти поїхала перевіряти її? Що тебе на це наштовхнуло?

- Я подумала, що мати Чапека мала б бути божевільною, щоб на похороні власного сина думати про те, що в неї потріскалися губи і мазати їх різноманітними кремами. Дійте по ситуації. Перевірте іще раз Іванну, Дору… Може, на щось натрапите.

Полковник вимкнув телефон.

- Нам потрібні ваші письмові свідчення! – звернувся він до Дракона. – Ми думаємо, що вбивця саме Іванна. Пишіть усе, що ви знаєте.

- Ні, я не можу, - тихо промовив Дракон.

- Пане Кар’янов, ви зобов’язані нам допомогти. Ми маємо справу з жорстоким і непередбачуваним вбивцею. Зробіть це! Напишіть, що саме вона в ту ніч пішла. І повірте, ви зробите послугу не одній людині в цьому місті.