Слава ЗСУ!

- Я вперше чую імена убитих, я не знаю, хто вони. Я не знаю!

Ауріка плакала разом з Іванною. Їй було шкода дівчини, навіть, якщо убивцею є саме вона.

- Скажи мені, - вже тихіше промовила Іванна, - хіба серце не підказує тобі, що я - не вбивця. Скажи…

Ауріка мовчала, наче хотіла прислухатись до свого серця. Що воно їй підказує?

- Слухайся свого серця! – шепотіла Іванна, тримаючи в руках маленький хрестик. – Господь сказав мені, що дівчина допоможе мені. Це ти! Я відчуваю, це ти мені допоможеш. Допоможеш, якщо слухатимеш свого серця. Послухай свого серця… Благаю.

Ауріка вийшла з камери, а Іванна продовжувала шепотіти про те, що підказав їй Господь.

Ауріка вийшла з в’язниці. Вона намагалась згадати свої сни, можливо, саме в них серце говорить їй правду. Сни. Але ж їй сняться дракони. Не може ж вона випустити Іванну і заарештувати дракона. Та й сни. Спочатку здавалися такими яскравими, насиченими, справжніми. А тепер аби згадати, про що в них ішлося.

Двері відчинилися і залу зайшла Дора. Її ніхто не помітив, бо у залі стояв такий галас, що деякі не чули, навіть, самих себе.

- Ну все, годі, - ледь втримуючись від сміху, промовила Ядвіга.

- Ні, тут нічого смішного насправді немає, - сказав Влад. - Просто я хотів би побачити, як Арсен іде і сам себе знімає на камеру.

Всі знову засміялися.

- Тихо, я… - витираючи сльози від сміху, промовив Адріан із крісла довіри, - я теж хочу задати питання…

- Що, сам собі?

Всі знову засміялися.

- Все ясно, - намагаючись бути серйозним, сказав Дракон. – Арсен буде сам себе знімати на камеру, Адріан буде сам собі питання задавати.

Арсен ледь тримав свою камеру, від сміху у нього тряслися руки, а разом із руками тряслося і все те, що він знімав.

Адріан радів, що передача із ним видалась найсмішнішою. Сміялися всі, навіть, Ельзара. Це особливо тішило Адріана, йому подобалося, коли його принцеса сміється.