Слава ЗСУ!

- Тепер настав той день, - голосно крикнув принц Дракону Великому. – День, коли я вб’ю тебе.

Дракон голосно засміявся, так, що з його величезної пащі посипалися іскри.

Дракон щосили дмухнув, і все навколо запалало вогнем. Принц ледь встиг відскочити. Дракон знову дмухнув. Стовп пилу піднявся над головою принца. Бідолашний нічого не бачив. Тоді він схопив свій меч і щосили почав їм махати, намагаючись натрапити на Дракона. Та це було даремно.

Небо було затягнуте чорними хмарами, на небі щохвилини з’являлися блискавки. Від грому тряслися скали. Здавалося, ще мить, і вони розсиплються на дрібні камінці.

Аж раптом пішов дощ.

Стовп піску почав осідати, повітря стало прояснятися і принцові все легше було знайти Дракона. Раз у раз чіпляючи його своїм мечем, принц почав перемагати. На товстій Драконовій шкірі виступала кров.

Зібравши свої останні сили, принц підскочив і відрубав Дракону голову. Величезна мертва туша з усієї сили гепнулась на мокрий пісок.

- Принц переміг Дракона! Принц убив Дракона! – заголосив народ.

Ауріка протерла очі від піску. «Принц убив Дракона» - тихо повторила вона про себе. Треба бігти додому. Треба сказати Жанні і полковнику, що це принц – убивця. Ауріка здійнялася на ноги і побігла.

Бігти було дуже важко. Ноги були такими важкими і так важко було їх переставляти. Ауріка декілька разів падала на мокрий пісок. Дощ не вщухав. Мокрі коси били по обличчю, а блискавка раз у раз засліплювала очі.

Ауріка знову впала. Треба встати, треба сказати всім, що принц убивця. Треба добігти…

- Треба добігти, - ледь ворушилися вуста Ауріки. – Треба… Принц убив Дракона.

Мер стояв посеред кімнати і дивився на свою доньку.

- Ми знайшли її просто на вулиці, біля відділку, - промовив Кім. – Вона лежала на лавці. Воно б то нічого, але на вулиці розпочався такий дощ, що я подумав, вона може захворіти.