Слава ЗСУ!

- Так, пане Чекаян, - доповнив Радіон. – Ми намагалися її розбудити, та де там!

Лікар відійшов від ліжка Ауріки.

- Що з нею? – з надією запитав батько.

- Становище важке! – відводячи мера в сторону, промовив лікар. – Років п’ять назад ми пропонували вам покласти її у лікарню, але ж ви тоді…

- Так, я відмовився, - тихо промовив мер, - мені казали, що є надія, що хвороба не проявиться.

- Так, та зараз цієї надії вже немає.

- Кляті слідчі зі своїми драконами! – викрикнув мер.

- Пане Чекаян, - намагаючись заспокоїти, сказав лікар. – Дракони тут ні до чого. Те, що вона марить якимись драконами, нічого не означає. Байдуже, чим вона марить, про що говорить, чим цікавиться. В неї повністю порушені усі основні функції нервової системи. Прямою мовою, вона божевільна, і ви як ніхто про це знаєте.

Лікар замовчав.

- Я покажу її знімки одному психіатру, але, зрозумійте, ігнорувати лікування більше не можна. Надії більше немає.

- А поки що, що мені робити? – у розпачі запитав батько.

- Поки що задовольняйте всі її бажання, зробіть її щасливою. І якщо вона хоче спілкуватися з драконами – нехай спілкується, хоче розслідувати справи – нехай розслідує. Бо якщо ви забороните їй хоч найменшу дрібничку – вона може перетворитися з пасивної пацієнтки на агресивну і активну.

Кім, Радіон та лікар вийшли з кімнати.

- Що сталося? – протираючи очі, запитала Ауріка.

- Все добре, - відповів батько. – Ти впала і втратила свідомість. А хлопці з відділку подбали про тебе.

- А мені наснилися Дракони! – радісно крикнула Ауріка.

- Люба, не треба про драконів, - заспокоїв її батько. – Подивись краще, яка посилка тобі прийшла!

Батько нахилився і дістав з-під ліжка кольорову коробку.

- Це з якоїсь редакції, може з тої, де друкуватимуть твій детектив, - намагаючись зацікавити доньку, промовив мер. – Хтось телефонує!