Слава ЗСУ!

- Так! – погодився полковник. – Якщо Іванна не убивця… До речі, її вже відпустили?

- Так, так, я вже розпорядилася…

- Так от, якщо вона не убивця, то у нас залишається підозрюваним… Адріан.

- Так, - погодився Шланг. – І якби я повірив снам Ауріки, то ми б могли іще врятувати останнього ґвалтівника…

Він сумно подивився у вікно.

- Я так сумую за Аурікою, - тихо сказав він. – Мені так не вистачає її інтуїції, її думок. Як вона там без нас?

- Не думай про це, - заспокоїла його Жанна. – Ми заарештуємо принца, і їй обов’язково стане легше.

- Тоді їдемо до театру! Він обов’язково має сьогодні туди прийти.

Двері гримерної відчинилися і зайшла Ельзара. Вона звісно ж ні з ким не привіталася, бо, побачивши чисте полотно, сіла на стілець і прийнялась малювати. Голей посміхнувся.

- Ельзаро, що ти малюєш? – сміючись, запитала Ядвіга.

Ельзара нічого не відповіла, хоча явно почула питання.

Хтось постукав у двері гримерної. Голей встав і відчинив двері. На порозі стояла незнайома дівчина.

- Вам кого? – запитав він.

- Це ж Луїза! Заходь, Луїзо! – крикнула Ядвіга.

Луїза зайшла і мовчки сіла у кутку.

- Як ти, розповідай! – радісно запитала Ядвіга.

- Що розповідати? – скромно сказала Луїза. – Немає що розповідати. У мене все по-старому. Це у вас, бачу, все змінилося. Нові актори…

- Ні, - засміялась Ядвіга, це не актор. Познайомся, це Рустам Голей, наш новий спонсор. А то, - вказуючи пальцем на Ельзару, - то принцеса.

Ельзара, навіть, не глянула на бідолашну дівчину.

До Луїзи підійшов Рустам.

- Дуже приємно було б поспілкуватися з вами, та мушу бігти. До побачення.

Рустам закрив за собою двері.

- А чому не проводяться зйомки? – сумно запитала Луїза.