Слава ЗСУ!

- Згорів у вогні заживо, - сумно посміхнулась Жанна. – Убивця на волі, продовжує мстити, продовжує відчувати себе героєм, а ми посадили за грати невинну дівчину, начіпляли їй злочинів, і не знаємо, яку ж нагороду собі за це дати.

- Всі шестеро мертві, - сухо сказав полковник. - Принаймні, більше убивств не буде.

Було біля сьомої ранку. В гримерну зайшли Рустам та Ядвіга.

- Ну що, Адріане, Дори так і не було, - запитала Ядвіга.

- Як бачиш, - відповів Адріан. – Ми з Ельзарою чекали всю ніч.

- Може, вона дійсно вже не повернеться, - засумувала Ядвіга.

- Адріане, а де Ельзара? – здивувався Голей.

- Вона вийшла. Здається, їй треба було подзвонити.

Рустам Голей швиденько вийшов за двері і через деякий час повернувся з чистим полотном в руках.

- А-а-а, от хто щоранку приносив чисті полотна для Ельзари! – посміхнулась Ядвіга.

- Так, тільки не кажіть Ельзарі, що це я! – попросив Голей. – Нехай вона не знає.

Він встановив полотно на дошці.

- Насправді, - продовжив він, - у неї талант. Справжній талант художника. Я зберігаю всі її картини у себе вдома. Один знайомий вже, навіть, хотів їх купити, а інший запропонував відкрити виставку.

- Я ж сподіваюсь, ти не продав їх, - перепитав Адріан.

- Що ти, Адріане. Звісно не продав. Ті картини настільки чутливі, пронизані її душею. Вони справжні. Вони взяті із життя. Ельзара живе в цьому світі разом з нами, вона працює з нами, спілкується з нами, але відчуває усе якось по-іншому.

Слідчі сиділи в кабінеті.

- Усе починається спочатку, - тихо промовила Жанна. – Немає убивці, немає свідчень, немає доказів.

- А є лише докори Статилата, - посміхнувся Шланг.

- Зараз цю історію показують по телевізору, і весь світ сміється з нашого таланту арештовувати не того, кого треба.

- Так, я вже уявляю, що про нас напишуть ці кляті журналюги.

- Але зупинятися ми не можемо! Потрібно вирішити, як діяти далі.