Слава ЗСУ!

Принц нічого не відповів. Лише прибравши коси з Ельзариного обличчя, ніжно торкнувся її губ. То була найпрекрасніша мить в його житті. У неї був найпрекрасніший запах, найкращі коси, найніжніші губи.

Тримаючи принцесу за талію, і маленькими кроками підводячи її до дивану, Адріан розстібнув її сукню… І не було жодного різкого руху. Все було ідеально. Тонке ситцеве плаття упало на підлогу. Він вже не міг без неї жити, він вже хотів її…

Це була найочікуваніша ніч в його житті. Вони кохалися так, наче мріяли про це усе своє життя. Все було так гармонійно, ніжно.

За вікном не їздили машини, за вікном не ходили люди. За вікном, навіть, не світили ліхтарі. Здавалося, що в цьому світі їх тільки двоє.

Він і вона. Принц і принцеса. Чому вони так довго не виявляли своїх почуттів, чому примушували страждати одне одного? Вони ж повинні були бути разом. Звичайно, вони мали бути разом з самого початку, закохатися один в одного з першого погляду. Адже так написано в блискучому сценарії. А якщо так написано, значить, так обов’язково мусить бути.

Службова машина під’їхала до великого будинку, який іще декілька годин тому палав у вогні. Пожежної машини уже не було, але на місці іще досі працювала оперативна група.

Жанна, Шланг і полковник вийшли з машини.

- О Боже! – жахаючись побаченого, зомліла Жанна.

Будинок був повністю чорний, у ньому згоріло майже все. Дах лежав окремо. Мабуть, вибух був дуже сильний.

- Підполковник Шлангер, - показуючи документи міліціонеру, промовив Шланг. – Що тут сталося?

- Експерти вважають, що будинок вибухнув від газу. Здається, що хтось навмисне ввімкнув газові конфорки. Але в принципі, це іще не доведено.

- А ми тут до чого? – не зрозуміла Жанна.

- Це будинок…, - чоловік відкрив блокнот, - Германа Фокіна. Перед вибухом він зателефонував і зізнався у зґвалтуванні дівчини. Сказав, що п’ятеро його друзів, які також брали в цьому участь, уже мертві. І що відчуває, що убивця десь поруч. Коли ми приїхали, будинок вже палав у вогні… Цей чоловік згорів у вогні заживо.