Слава ЗСУ!

- Хочеш, я приходитиму щодня? – запитав він, сам не стримуючи сліз.

Ауріка знову махнула головою.

- Скажи, може, тобі щось потрібно? Може, ти когось хочеш бачити?

- Вони не захочуть приходити до мене, - тихо сказала Ауріка. – Вони, мабуть, думають, що я божевільна і нічого не розумію. І будуть сміятися з мене…

- Ні, що ти, доню! – промовив Чекаян. – Твоя подруга Жанна, вона щодня дзвонить. Каже, що вони хвилюються за тебе. Вчора заходив Шланг. Він передав тобі квіти, але лікар заборонив щось передавати тобі. А Кім і Радіон запитували, коли можна приїхати до тебе. Вони всі люблять тебе, усі хвилюються. Скажи, кого ти хочеш бачити. Жанну?

Ауріка негативно похитала головою.

- Кіма, хочеш бачити Кіма?

- Ні, - крізь сльози відповіла Ауріка.

- А кого? Шлангера, Манєка?

- Я нікого не хочу бачити. Я божевільна… І я нікого не хочу бачити, я повинна пережити усе сама. Скажи їм, що до мене нікого не пускають, нехай не приїжджають до мене.

Батько мовчки опустив очі.

- Чуєш, скажи їм, що я нікого не хочу бачити! – почала кричати Ауріка. – Скажи їм, що вони самі всі божевільні! І що мені ніхто з них не потрібен!

Ауріка ще сильніше почала плакати. Вона іще щось говорила, але батько нічого більше не зрозумів. В ту мить, він ладен був попросити, щоб його закрили в тій палаті разом з донькою.

- Я нічого не хочу, мені не треба їхня фальшива підтримка.

В палату увійшов лікар.

- Вам краще піти, - спокійно промовив він до мера.

- Може, вколоти їй заспокійливе? – запитав батько.

- Ні, - посміхнувся лікар. – Вона заспокоїться буквально через дві хвилини. При її хворобі це нормальний стан.

- Ви переведете її до окремої палати?

- Так, ми вже обговорили це з лікарями. Сьогодні ж її переведуть туди.

- Їй же розв’яжуть руки?