Слава ЗСУ!

Ауріка так хотіла знову потрапити туди, в ті нездійсненні казки, в ті далекі і давні часи, в той придуманий і не реальний світ. Потрапити туди і назавжди там залишитись…

- Пане експерт, я пізнав вас, щось сталося? – пробурмотів Адріан в телефонну трубку.

- Так, Адріане, добрий вечір! У нас невеличкі проблемки, і я сподіваюся, що ви допоможете нам їх вирішити.

- Я вас уважно слухаю.

- Проблема в тому, що Ельзара Баталова не підтвердила вашого алібі. Вона повідомила, що прийшла в гримерну десь о четвертій ночі. А вбивство сталося десь між другою і третьою. А якщо експерти не помиляються, то убивця мав бути на місці злочину десь біля пів другої, щоб умикнути газ. Тому нам потрібно знати, де ви були з пів другої до четвертої ночі.

Адріан мовчки опустив голову.

- Так, - відчуваючи, що іде по сліду, тихо прошепотіла Жанна. – Ми даємо вам час подумати до ранку. Завтра, рівно о сьомій, ви маєте приїхати до відділку і повідомити своє алібі. До цього часу ви не маєте права виїжджати за межі міста, маєте право на адвоката. Якщо завтра до сьомої ви не з’являєтесь у відділку, ми подаємо вас у розшук, як особливо небезпечного злочинця. Ви усе зрозуміли?

- Так…

- Вона дійсно так сказала? – перепитав Демидов.

- Так, - тихо відповів мер. – Якщо справа в грошах, то не хвилюйтесь. Я платитиму вам погодинно, чи як вам буде завгодно…

- Ні, що ви? До чого тут гроші?

- Можливо, вам щось потрібно? – не міг вгамуватися Чекаян. – Якась літературна премія, може, нагорода?

Едуард Демидов засміявся.

- Пане Чекаян, не хвилюйтесь. Я зроблю все, як просить Ауріка. Це велика честь читати свої твори для доньки мера.

- Я вам дуже вдячний! – зітхнув Чекаян.

- А щодо винагороди, то не хвилюйтесь. Нагорода для мене уже є! Хтось закохався в мій сценарій. Хіба може бути щось краще.