Слава ЗСУ!

Адріан зітхнув.

- Тепер я розумію, звідки тобі було відомо про те, що Дора вступала до театрального чотири рази, про те, що мене кинув батько…

- Може, підемо пройдемося? – запропонувала Ельзара.

- На вулиці дощ…

- Ну то й що. Погуляємо під дощем. А якщо тобі дійсно цікаво, я зможу, навіть, показати тобі, де саме я їх убила.

Адріан встав з крісла.

- Ходімо, - промовив він, і через мить додав, - я ж сподіваюсь, ти хоч мене не уб’єш, як тих чоловіків.

- А хіба ти щось втратиш?

Євмен Чапек, молодий бізнесмен, директор заводу по виробництву їжі для собак «Чап». Його знають усі. Його було знайти найлегше. Я ввімкнула світло в його гаражі. Я думала, він заїде в гараж на машині. Але в той день він, мабуть, віддав її у ремонт.

Чапек зайшов в гараж і подивився навколо. Я стояла за дверима, і тому він не помітив мене. Спочатку він був спокійний, але коли я почала підходити до нього ззаду, він якось дивно затремтів. Він відчував, що з ним станеться щось жахливе. Я, навіть, відчула, як він почав каятись.

- Він же розкаявся… Хіба цього було не достатньо?

- Ні! – різко відповіла Ельзара. – Я розрубала його тіло навпіл.

На вулиці продовжував іти дощ, але не зважаючи на це, Ельзара і Адріан вийшли на алею, де було убито Гордія Ганчича.

- А з цим ти що зробила? – запитав Адріан.

- Я убила його лопатою, яку знайшла біля театру. Його звали Гордій Ганчич. Він до ночі був в гостях в домі Чапека. Я, навіть, думала, що він ночуватиме там. Та опівночі я все ж дочекалася. Ганчич вийшов з дому і направився по алеї. Я робила вигляд, що збираю сміття. Коли він проходив повз мене, то раптом зупинився. Я не знаю, про що він думав. Я бачила, як з його очей текли сльози. Я підійшла ззаду і вдарила його лопатою по голові. Але череп не розколовся. Він мав розпастися на дві половинки, як в блискучому сценарії. Але на черепі лише з’явилась вм’ятина. Тоді я просто відрубала йому голову. Я не знала, що іще можу зробити.