Слава ЗСУ!

Ельзара раптом звернула з дороги і повела Адріана в якийсь закинутий дитячий садок.

- Тут ти теж когось убила?

- В ту ніч я збиралась убити лише Власа. Я дуже довго ішла за ним. Він був дивний, сам з собою розмовляв, мені здається, він, навіть, відчував, що позаду іде убивця. Я вже була готова до дій, аж раптом він зателефонував своєму другові Никанору. Вони домовились зустрітися в цьому дитячому садку.

- І тобі не було страшно, що їх двоє?

Ельзара посміхнулась.

- Мені стало страшно, коли їх стало троє. Через декілька хвилин прибігла величезна собака. Я не збиралася убивати її, та вона відчула, що я замислила щось проти її хазяїна. Вона накинулась на мене і ледь не з’їла.

Ельзара засміялась. Адріан здивовано подивився на мене.

- Все, що я встигла зробити – це проткнути дротинкою її яремну вену.

- Чому ти смієшся? – не зрозумів Адріан. – Хіба це смішно?

Ельзара потягла Адріана далі.

- З Никанором я зробила те саме. Той самий дріт в ту саму яремну вену, а от з Власом було трохи важче. Я думала, що побачивши мертвого друга, він викличе міліцію. Тому я побігла до виходу. Я побігла туди, де світять ліхтарі. Я просто забула, що вихід був з протилежної сторони. Коли я це зрозуміла, то почула кроки. Це був Влас. І здається, він теж забув, де вихід. Десь хвилин п’ять він намагався перестрибнути через цей паркан, аж поки я не проколола його серце наскрізь.

- Яремна вена, серце, - здивовано промовив Адріан. - Ти так добре знаєш фізіологію людини?

- Звичайно, я ж працювала лікарем у Греції.

- Я думав, ти працювала там актрисою…

- Актрисою? – Ельзара засміялась. – Звісно ж, НІ! Я була актрисою лише двічі. Перший раз, коли брала участь в якомусь спектаклі «Зірки театрального». Я грала там циганку. Ну, а другий раз, у «Вічному коханні». Ти, мабуть, знаєш, кого я там грала.