Слава ЗСУ!

Було біля третьої ночі. На вулиці не вщухав дощ. Адріан і Ельзара підійшли до великого будинку. Біля будинку стояла баня, на якій висів траурний вінок.

- Не розумію, - промовила Ельзара. – Навіщо вішати на бані вінок, якщо Роман Ганчич в ній не загинув.

- Що? – перепитав Адріан.

Ельзара посміхнулась.

- Він був у бані. Я ввімкнула кип’яток зовнішнім важілем. Я не могла довго залишатися тут, бо повинна була бігти додому.

- Куди ти поспішала? – запитав Адріан.

- Я ночувала разом з Меланією. Дочекалася, поки вона засне. До того ж з хвилини на хвилину мав повернутися Дракон. Я могла не встигнути, і тоді б в мене не було такого залізного алібі.

- Розумно! – похитав головою Адріан. – А де ж загинув цей чоловік?

- Його забрали до лікарні. Тоді я подзвонила йому на мобільний.

- І він покінчив життя самогубством? Я пам’ятаю цю історію, її показували в новинах. Що ти сказала йому?

- Нічого такого, - сумно промовила Ельзара. – Я, як лікар, просто розповіла йому про важливість води в нашому житті, про те, що кип’яток убиває різноманітні мікроби. І тому, якщо він розкаявся у бані, то тепер у нього не лише душа, а й тіло чисте і здорове.

- Неймовірно! – промовив Адріан. – А де ми тепер?

Він оглянувся навколо і побачив руїни будинку.

- Тут загинув Герман Фокін, - ніжно промовила Ельзара. – А разом із ним вибухнула і його машина.

Ельзара подивилася на Адріана.

- Його я мала убити найпершим. Та після зґвалтування він кудись зник. Повернувся лише нещодавно.

Ельзара підійшла до розваленого паркану.

- Я ввімкнула газ в його будинку, а оскільки світла не було, то він, мабуть, вирішив скористатися запальничкою, щоб пройти в кімнату. Будинок вибухнув після першої ж іскри.

- А чому в будинку не було світла? – запитав Адріан.

Ельзара засміялася.