Слава ЗСУ!

В цей час, поки Дракон був зайнятий, принцеса підпалила собі коси. У неї не було іншого виходу, вона мала будь-якою ціною врятувати свій народ.

Коси принцеси запалали яскраво-червоним вогнем. Принцеса якнайшвидше побігла до Дракона і стрибнувши на нього міцно вхопилася йому за шию. Тіло її уже давно палало у вогні. Іскри вогню потрапили на Драконову гриву, і вона здійнялася жовтим полум’ям. Дракон заревів іще голосніше. Різкими рухами намагаючись скинути з шиї принцесу, Дракон лише іще більше занапастив себе. Вогонь повністю огорнув його тіло, і він впав на пісок. З кожною хвилиною його ревіння ставало все тихішим і тихішим, аж поки не зникло зовсім.

Коли полум’я погасло люди відчепили згорівше тіло принцеси від Дракона.

- Принцеса віддала своє життя народові! – голосно сказав принц. – Вона померла, але в наших серцях вона залишиться назавжди, і ми ніколи не забудемо її героїчного вчинку. Вона перемогла найбільшого ворога нашого народу! Вона убила Дракона!

- Вона убила Дракона! – підкидаючи капелюхи в небо, підхопив народ. – Принцеса заживо спалила Дракона у вогні!

Едуард подивився на Ауріку. На її щоках були сльози. Едуард не знав, чому вона плакала. Може, через самопожертву принцеси, а може, через принца, який назавжди втратив своє кохання, а може, через те, що остання глава закінчилась, і Едуард більше ніколи не прийде.

Та головне, що тепер він знав напевно, Ауріка розуміє усе, що відбувається навколо, вона так само, як і інші, відчуває. Більше того, вона дійсно вірить в вічне кохання.

- Принцеса убила Дракона, - ледь ворушачи губами, прошепотіла Ауріка.

Демидов нічого не відповів. Він сподівався, що вона скаже іще щось.

Та Ауріка більше нічого не промовила. Вона поклала голову на підлогу і непорушно лежала. З її очей дійсно текли сльози. Чому вона плакала, про що думала? Вона не говорила. А навіть, якби й сказала, її слова все одно ніхто не сприйняв би серйозно.