Слава ЗСУ!

Влас хотів повторити свої слова ще раз, але та картина, яку він побачив знову відняла у нього мову. Величезне чудовисько радісно стрибало навколо Никанора і махало маленьким хвостиком.

- Ось хто прийшов до нас! - задоволено говорив Никанор. - Дома, мабуть, одній сумно?

- Хто це? - нарешті запитав Влас.

- Це Крісті - моя собака.

- Це собака? Це ти називаєш собакою? Щось я ніколи таких не бачив. Це точно собака?

- Так, - сміючись, відповів Никанор, - це рідкісна порода "Мастіна Неополітана". Мені подарував її один старий італієць. Крісті завжди ображається, якщо я іду і не беру її з собою. Завжди дуже гавкає. Мабуть, сусідці набридло слухати мою дівчинку, і вона її випустила. А Крісті по запаху нас знайшла.

Никанор знову сів на бетонний блок.

- У тебе ще є сигарета?

Вони знову закурили, не звертаючи уваги, що собака, відчуваючи ще чийсь запах, побігла далі. У Крісті був гарний настрій, бо вона зустріла свого хазяїна, тому вона не звернула увагу на людину, яка ховалася за сусідньою бетонною плитою і підслуховувала чужу розмову. Але на жаль, людина не збиралася вести себе так само байдуже. Побачивши величезного звіра, який щось винюхував у траві, убивця підняв цеглину і жбурнув її просто в голову мастіні. Собака заскавучала, але будучи дуже міцною, підвелася і стрибнула на убивцю, двома лапами штовхнувши його на землю. Величезна пащека відкрилася просто над головою убивці, ще б мить, і він розпрощався б зі своїм життям. Але в цей момент вбивця нащупав біля себе шматок товстої залізної дротини і встромив її в шию мастіні. Величезна мертва туша одразу впала з ніг.

- Ти чув? Це, здається, моя Крісті!

Почувши скавучання, Никанор кинувся за ріг, куди побігла його єдина утіха.

Там його вже чекав убивця.

Одним махом руки він встромив ту саму дротину в шию Никанора. Той упав, навіть, не встигнувши нічого зрозуміти.