Слава ЗСУ!

- Я теж вночі гуляю, - промовила Іванна.

- Серйозно? - зрадів Дракон. - Може, прогуляємось якось разом?

- Ні, я гуляю одна. Люблю подумати про своє життя на самоті.

- Ти досі любиш того хлопця, з яким ти жила? - запитав Дракон.

Іванна опустила очі.

- Мабуть, Ельзара була права, - сумно посміхаючись, промовив Дракон. - Якщо когось любиш, то ніякі амбіції, ніяка гордість не повинні заважати тобі сказати тій людині про свої почуття.

- Ельзара завжди права, - промовила Іванна, - я, навіть, через неї викинула свої парфуми.

- А як же Ельзара потравить своїх тарганів?

Іванна і Дракон засміялися.

- Ну добре, ти освоюйся в новій квартирі, а я піду прогуляюся.

- Не йди, - тихо промовив Дракон, - залишся. Ти сьогодні потрібна мені.

Дракон підійшов до Іванни і лагідно обійняв її. Потім, ніжно цілуючи, зняв з неї одяг і поклав її на ліжко...

"Треба тікати. Воно зжере нас" - думав Влас. Чудовисько знову відкрило свою пащеку. Два величезні ікла блиснули при світлі місяця, а з його рота текла довга, тягнуча слина.

- Але ж мене той дідок не бачив, - намагався втішити себе Никанор, не повертаючи обличчя, - хіба що здалеку. Та хіба через п’ять років він зможе згадати мене?

Ці слова остаточно все вирішили і величезна туша побігла прямо на Власа...

"Може, якби Никанор мовчав, то воно б вирішило, що тут нікого немає" – думав в останні секунди свого життя Влас.

Було чути удари величезних лап по асфальту. Два блискучих довгих ікла вже були перед ним. Влас закрив очі.

Але... Чудовисько промчалося повз нього і побігло до Никанора, який стояв подалі.

- Біжи, Никаноре, - щосили крикнув Влас, коли чудовисько вже готувалося стрибнути на його друга.

- Що? - незрозуміло перепитав Никанор.