Слава ЗСУ!

Никанор, замовчав, струшуючи попіл з сигарети.

- А мені здається, що я знаю, - сказав Влас, опустивши голову.

Никанор уважно подивився на свого приятеля.

- Пам’ятаєш, того дідка, якому ми крадену машину продали? Він за неї п’ять років відсидів. От і порахуй. В якому році це було?

- Не пам’ятаю, років шість назад.

- Ні, Никанор, не шість, а п’ять. Мабуть, із зони повернувся і вирішив голови нам повідрубувати.

- Боже, а я про це зовсім забув. А ми ж з нього ще здерли стільки!

Никанор в розпачі кинув сигарету.

- Які ми були дурні? Думали лише про гроші, а зараз життями розплачуємось.

Никанор встав і повернувся лицем до стінки. Може, плакав, а може просто згадував. Влас мовчав. Він не знав, чим втішити друга, і себе.

Сигарета Власа нарешті погасла, і обидва друга опинилися у суцільній темряві.

Влас подивився вперед, в нікуди. Але його не зосереджений ні на чому погляд раптом привернула постать...

- Які ми дурні, занапастили собі життя, - продовжував стогнати Никанор, - тепер якийсь божевільний дідок відрубає нам голови.

Але Влас тепер дуже сумнівався щодо того, хто справжній убивця. Бо просто навпроти нього стояло величезне чудовисько. На зріст воно було десь метри півтора, але його ширина... Видно було, що на ньому немає шерсті, бо його слизька шкіра блистіла при світлі місяця. Величезна паща з двома надто помітними іклами була відкритою. Страшна потвора на своїх чотирьох величезних лапах явно направлялася в сторону людей.

- Н-н-никанор, - заїкаючись, спробував сказати Влас.

Але чудовисько зробило ще декілька кроків уперед, і мову у Власа остаточно відняло.

- Ось ліжко, - промовила Іванна, - але якщо чесно, то воно не дуже зручне. Канапа зручніша, але вона у моїй кімнаті. Можеш спати на ній, якщо я звісно тобі не заважатиму.

- Ні, Іванно, все добре, - промовив Дракон, розпаковуючи речі. - Я приходжу з нічних прогулянок дуже пізно, тому не заважатиму тобі.