Слава ЗСУ!

Стерво, яке стерво. Вона знову зробила з нього дурня. А ці байки... Сама ж щойно говорила про них.

- А де Дракон? – запитала Іванна.

- Мабуть, як завжди після зйомок йому розболілася голова, і він пішов пити пиво. Йому допомагає пиво, - впевнено промовила Ельзара, причісуючи довгі темні коси.

Іванна з презирством подивилася на Ельзару.

- Хіба ви так добре знайомі, щоб ти можеш говорити, що допомагає йому від головного болю?

- Так, достатньо добре, - відповіла Ельзара, не відвертаючись від дзеркала.

- Щось він нічого мені не говорив, про ваше “давнє” знайомство, - підмітила Іванна.

- А хіба ви так добре знайомі, що він мав розповісти тобі про наші відносини? – засміялась Ельзара.

- Так, достатньо добре, - гордо відповіла Іванна.

- Не знаю, не знаю, - продовжувала брехати Ельзара. - Мені Дракон говорив, що у вас з ним нічого особливого. Що ви лише один раз переспали...

- Що? – злякано перебила Іванна. – Це він таке сказав?

- Боже, чого ти кричиш? Заспокойся!

- Коли він таке сказав? – знервовано продовжувала кричати Іванна.

- Сьогодні вранці, - промовила Ельзара. – Навіть, Адріан чув. Правда ж, Адріане?

- Так, - відповів Адріан, сам не знаючи чому.

Іванна сіла на диван і заплакала.

У Адріана від тих сліз стискалося серце. Чому він відповів “так”. Чому? Він же міг викрити ту брехливу сучку. Але щось наче примушувало його брехати. Дивно, та він вже почав грати з нею в її безсоромні ігри.

- Ян Антінович! – крикнув Адріан, і чим скоріш вибіг із гримерної, щоб не бачити результатів своєї брехні.

- Ян Антінович! Дайте, будь-ласка, ключі від гримерної. Я ночуватиму тут.

- А чому не вдома? – дістаючи з кишені ключі, запитав директор.

- Не хочеться іти додому, коли там тебе ніхто не чекає...