Слава ЗСУ!

- Якби знала, що ти плакатимеш, то нічого не сказала б тобі, - ніби втішаючи, говорила Ельзара.

- Ельзаро, - тихо промовила Іванна, - ти така розумна, така сильна. Скажи, щоб ти зробила на моєму місці? Допоможи мені не впасти обличчям у багно.

- Ти просиш моєї допомоги?

Іванна махнула головою.

- Я думала, у нас все серйозно, довірилася йому, навіть, запропонувала разом жити… А він… Що мені тепер робити?

- Ну, перш за все, треба зробити так, ніби це ти його використала, а не він тебе. І кинути його теж ти повинна перша... Зроби так. Коли він прийде додому, ти скажи, що він тут більше не живе, і що він потрібен був тобі лише на одну ніч.

- Дякую, - витираючи сльози, сказала Іванна. – Я зроблю все, як ти сказала.

- А ще, - продовжила раптом Ельзара, - а ще я б викинула його речі з вікна.

- Пане експерт, до вас якась дівчина.

- А, так, - промовила Жанна, - нехай зайде через п’ятнадцять хвилин.

Помічник вийшов і зачинив за собою двері.

- Вона буде працювати разом із нами, - пояснила Жанна, - буде записувати все, що ми робимо.

- Боже, яка чудова ідея, - крикнув Шланг. – Яка чудова перспектива, будемо тепер працювати під диктовку.

- Ай ну тебе, заспокойся, - перервала Жанна. - Вона просто слідкуватиме і записуватиме наші дії, вона пише детективи...

- А-а-а, я зрозумів, - голосно промовив Шланг. - Тепер значить нам доведеться говорити повільніше, щоб вона встигала все записувати. Я проти, ця дурепа збиватиме нас з пантелику. До того ж ці письменники ні чим не кращі від журналістів.

- Не збиватиме вона нас з пантелику, - роздратовано сказала Жанна. - Он справу тих двох убитих братів вона теж писала і нічого. Видала чудовий детектив, і нікому від того гірше не було.

- Воно б той добре, - засміявся Манєк - Але чомусь мене попросили переглянути цю справу.