Слава ЗСУ!

- Добре. То на чому ми закінчили? – запитав Шланг, ніби нічого не сталося.

- Жанно, вибач, що заважаю, - відірвавшись від листочка, сказала Ауріка. - Весь час забуваю те ім’я... Влас, Никанор, Євмен, а останній...

- Гордій, - відповіла Жанна, - Гордій Ганчич.

- Дякую, а то я ще вчора ввечері згадувала його ім’я і все ніяк не могла згадати: Горчич, Гаршиш.

Жанна засміялась.

- Що, що ти сказала? – раптом крикнув Шланг.

Жанна і полковник злякано на нього подивились.

- Нічого, - тихо відповіла Ауріка.

- Повтори, що ти сказала. Я тебе прошу!

- Нічого я не говорила, - вже впевненіше промовила дівчина. – Просто забула ім’я останнього убитого. Що, я маю все пам’ятати?

- Повтори, що ти спитала у Жанни! – кричав Шланг.

- Як ім’я останнього убитого, - відповіла Ауріка. - І не дивись на мене так, мені страшно.

- А перед цим? Назви ще раз усі імена!!!

- Влас, Никанор, Євмен... І Ганчич, - нічого не розуміючи, промовила Ауріка.

- Боже, невже це правда? – крикнув Шланг.

Він подивився на Манєка, а той злякано слідкував за кожним рухом слідчого і вже думав викликати підмогу.

- Чого ти так дивишся на мене? – звернувся Шланг до полковника. – Хіба ти нічого не зрозумів?

Манєк, чекаючи пояснення, не відводив очей від Шланга.

- Хіба ти не пам’ятаєш? Влас, Никанор, Євмен... Згадай ту жінку!!! Вона ж називала ці імена!!!

Полковник опустив голову над столом.

- Ну пам’ятаєш, та п’яничка з лісу? – кричав Шланг.

- Я вже згадав, - тихо промовив полковник.

- Що згадав, що згадав? Скажи мені, що ти згадав? – кричала Ауріка, яка ладна вже була занотувати кожне їхнє слово.

- Нам треба їхати, - раптом сказав Манєк.