Слава ЗСУ!

- Так, - підтвердив Шланг. - Нам негайно треба їхати.

- Що все це означає? – запитала Жанна.

- Я зателефоную тобі, як приїду, - пообіцяв полковник, - а зараз у нас немає часу.

- А де Іванна? – зайшовши в гримерну, запитав Дракон.

- Вже пішла додому, - спокійно відповіла Ельзара.

- Дивно, чому вона мене не почекала?

- Вибач, я не подумала у неї про це спитати, - нахабно відповіла Ельзара.

- А давно вона пішла?

- Ну звідки мені знати? – роздратовано крикнула принцеса. – Що ви всі сьогодні від мене хочете? То їм вранці Меланія треба була, то вже Іванна. Я що, тепер сторожем працюю? Маю запам’ятовувати, хто, коли, з ким іде?

Дракон взяв свої речі і, більше нічого не питаючи, вийшов з гримерної.

Ельзара підійшла до телефону, і почекавши декілька хвилин, набрала чийсь номер.

- Алло, Меланіє! Сонечко моє, як справи? Ясно. Слухай, ти казала, що тобі дуже треба Дракон? Так от. Через п’ятнадцять хвилин Іванна викине його речі через балкон, і він опиниться на вулиці. У тебе є гарний шанс затягнути його до себе. Та ну, не дякуй, до чого тут я?

Ельзара засміялась.

- Ну добре, щасти тобі. Завтра розповіси.

Дракон підійшов до дверей, але вони були зачинені. Він подзвонив. Але здавалося, ніхто, навіть, не ворухнувся, щоб йому відкрити. Дракон подзвонив вдруге. За дверима почулися кроки.

- Чого тобі? – відкривши двері, запитала Іванна.

- Чому ти не почекала мене? – образливо запитав Дракон.

- А я що, обіцяла, що буду тебе чекати?

- Ні, просто я думав, що ми тепер ходитимемо разом. Може, я щось не так зрозумів...

- Що саме ти не так зрозумів? Що тут можна не так зрозуміти? Між нами нічого немає. Хіба тут щось не ясно?