Слава ЗСУ!

- Я... Я думав...

- Драконе, ти що досі не зрозумів? Ти потрібен був мені лише на одну ніч.

Дракон незрозуміло дивився на Іванну. Перед ним стояла не вона, а хтось інший. Хтось, хто мав її обличчя, говорив її голосом, але не її серцем.

- Ну, чого витріщився? Ти більше тут не живеш!

Дракон повернувся і пішов до ліфту.

- І ще, - сміючись промовила Іванна, - іди швидше, бо я зараз викину твої речі через балкон. Тому поспішай, може, тобі, навіть, вдасться все зловити.

Дракон, не дочекавшись ліфту, збіг сходами вниз. Перед під’їздом вже скрізь валялися його сорочки, штани і велика порожня сумка, з якою він приїхав до Іванни.

Хотілося плакати... І суть не в тому, що не всі його речі тепер можна носити, і не в тому, що йому нема, де жити... Просто Іванна так глибоко вразила його серце. Невже він дійсно потрібен був їй лише на одну ніч. Ні, цього не може бути, може, це розіграш. Дракон подивився навколо. Куди іти, що робити?

Він сів на свою сумку і закрив очі.

- Любий, що сталося? – промовив ніжний жіночий голос.

Дракон підвів очі і побачив... Ну звісно, це була Меланія. Вона була одягнена у довгу напівпрозору сукню і ніжно посміхалася йому.

- Все добре, Меланіє, іди додому, - намагаючись здатися веселим, промовив Дракон.

- Просто я була на кухні і побачила через вікно, як Іванна викидає твої речі. Подумала, може потрібна допомога...

- Якщо комусь і потрібна допомога, то лише їй. При тому, швидка й невідкладна, - промовив Дракон.

Меланія засміялась.

- Я не знаю, що мені робити, - у відчаї промовив Дракон. - Вона просто викинула мене на вулицю, як нікому не потрібне кошеня.

Меланія знову засміялась.

- Ти знаєш, я не проти, якщо це кошеня поживе трохи в мене, - тихо промовила вона.

- Та ну, від мене лише одні клопоти.