Слава ЗСУ!

Та Меланія вже не слухала його. Вона ніжно взяла його за руку і повела за собою.

- Алло! – сонним голосом промовила Жанна.

- Привіт, Жанно, це я, - промовив полковник.

- О Господи, ти знаєш, яка зараз година? Розбудив мене, ще й налякав до смерті.

- Вибач, будь ласка, - засміявся Манєк.

- Ну, то що сьогодні сталося?

- Коротше кажучи, місяці три назад, до нас у відділок прийшла жінка, сказала, що бачила, як якісь чоловіки з дівчини знімали скальп. Ми поїхали в ліс, усе перевірили, але ніяких доказів убивства так і не знайшли. Ніхто про зникнення дівчини не заявляв. Отож ми ту жінку вигнали. Коротше, це не цікаво. Вся суть в тому, що коли ми їхали в машині, вона сказала, що запам’ятала імена тих чоловіків. І назвала нам ті три імені: Влас, Никанор, Євмен.

- Слухай, а може вона і є вбивця?

- Так ми ж про що! – перебив полковник. – Їздили сьогодні на те місце, але її там не було. Об’їхали район. Знайшли один магазин. Як виявилось, вона купує в ньому горілку. Завтра ми її там і спіймаємо.

- Слухай, а та дівчина, що з нею?

- Мені б теж дуже хотілося знати відповідь на це питання.

- Добре, ви шукайте ту жінку, а я в будь-якому разі перевірю всі лікарні.

- Так, - погодився полковник. - Пошли запит у всі найближчі лікарні, чи не було у них часом дівчини з дивною травмою голови.

- Добре, я сьогодні ж цим займуся, щоб завтра вже мати точну інформацію.

- Та ну, сьогодні вже пізно, - промовив Манєк.

- Але ж чергові лікарі для чогось сидять в тих лікарнях...

Було близько першої ночі. Адріан сидів у гримерній на своєму улюбленому кріслі, у повній темряві. За вікном було тихо. Ясно світили зорі, від легкого вітру колихалася травичка, а якийсь дурнуватий дід заривав під ялинками свою лопату.

Адріан думав про Ельзару, про те, що вона робить, про те, навіщо вона це робить. Цікаво, який треба мати розум, щоб збагнути її.