Слава ЗСУ!

Минуло десь півгодини. Адріан подивився у вікно.

Той самий дурнуватий дід уже викопував назад свою лопату. Мабуть, вирішив, що не надійно закопав.

Все так дивно... Якби лише знати, про що думає Ельзара, що відчуває. То все було б набагато легше.

Все дивно... Чому вона так дивно поводить себе?

Чого не хоче нікому розповісти про своє минуле?

І ...чого цей дурнуватий дід крутиться навколо тих ялинок?

Невже думає, що його лопату хтось буде красти.

Адріан закрив очі...

VII

- Так, так, я зрозумів, диктуй, - серйозно промовив Манєк у трубку.

- Лікарня № 4: жінка років сорока з травмою голови і хребта...

- Ні, ні це не підходить, - перебив Жанну Манєк. - Що далі?

- Далі... Так, лікарня №12: дві близнючки, одна з травмою ніг, друга з травмою голови.

- Ні, це теж не те, далі.

- №3: жінка з травмою голови, потрапила під автомобіль.

- Ні.

- Дівчина з перерізаним горлом, лікарня № 9.

- Ні, далі.

- Дівчина з травмою голови... Тут не зрозуміло, що з нею сталося. Якийсь ам... Дивний діагноз... Амок...

- Скільки їй років?

- Дев’ятнадцять.

- Чудово. Коли вона потрапила?

- Десь місяці три тому.

- Чудово. Де вона?

- Лікарня № 7. А, ось написано: у неї хвороба мозку, вона надихалась отруйної речовини - хлороцетафенону.

- Ні, ні, це знову не те!

Полковник замовчав.

- Лікарня № 6 немає нікого, № 5 теж нікого, ой зачекай, у мене листочки випали...

Жанна нахилилась за листочками.

Полковник був у розпачі. Здавалося, та дівчина – це те, що треба, а тут, на тобі, надихалась якогось газу.

- Ало, чуєш мене?

- Так, продовжуй, - сумно промовив Манєк. - Ти хоч не загубила там якийсь із листочків?