Слава ЗСУ!

- Ні, всі підняла. Слухай далі. № 1: жінка і чоловік, обидва з важкими травмами голови, розбилися на машині. Лікарня Св. Андрія: дівчина з травмою голови, прийшла пізно додому, і мати кинула в неї каструлю. Лікарня Св. Георгія: з травмами голови нікого немає.

- Все ясно, такої дівчини не існує, - промовив Шланг, який сидів поруч із Манєком.

- Ну добре, дякую, Жанно, - промовив полковник. – Що? А так, ми їдемо в той магазин біля лісу, знайдемо ту жінку, і мабуть... Мабуть, заарештуємо.

Манєк поклав трубку.

- Я не вірю, невже та жінка...

- Полковнику, повірте, - перебив Шланг. - Може, вони образили чимось ту “красуню”, вона вирішила засадити їх за грати, а коли ми їй відмовили, то вона подумала, чого б не перебити їх, як мух.

Полковник опустив голову над столом. Йому здавалося, що та жінка говорила правду. Так хотілося вірити в це. А може, коли у Жанни випали листочки, то вона загубила той найважливіший, найпотрібніший листочок...

- Не сумуйте, полковнику, час їхати, арештовувати вбивцю.

- Ой, Адріане, вибач, що розбудила, а чого ти спиш у гримерній ?

- Та, просто не було настрою іти додому, - відповів Адріан.

Іванна посміхнулася.

- А я вирішила нарешті прибрати в своїй гримерній, бо вся косметика...

Іванна на хвилинку замовкла.

- Бо вся косметика не зрозуміло де... Я теж колись спала у гримерній. Я знаю, що це.

Адріан подивився на Іванну.

- Ти про що?

- Чого ти прикидаєшся, Адріане, я ж тебе, як на долоні бачу.

- Відколи це ти почала бачити мене, як на долоні?

- А я всіх бачу, як на долоні. Я колись мріяла психологом стати. Навіть, в медичне училище поступила. Провчилась три роки, а в університет не пройшла.

Іванна замовчала.

- І що далі? – спокійно запитав Адріан.

- А що далі? Пішла на курси косметолога-візажиста. І, як ти вже, мабуть, встиг помітити, зараз працюю гримером. У мене, навіть, своя гримерна є. Ти, до речі, в ній сьогодні спав.