Слава ЗСУ!

Адріан і Іванна засміялись. Іванна протерла дзеркало і почала виймати з шухлядки якісь косметичні олівці, креми, пудру.

Адріан спостерігав за кожним її рухом, за кожним поглядом.

Вона така мила, така вродлива, тільки їй чомусь не щастить, так само, як і Адріанові. Їм обом не щастить у коханні, не щастить у житті.

Адріанові стало соромно за той вчорашній обман. Він так просто повівся на дешеву Ельзарину інтрижку, навіть, не подумав, що комусь від тієї непомітної брехні може бути боляче. Чомусь Адріанові захотілось розказати Іванні всю правду, відкрити їй очі, та він не знав, як почати про це розмову. Ще декілька хвилин помовчавши, Адріан нарешті наважився.

- Іванно, пам’ятаєш ту розмову з Ельзарою, коли я сказав...

- Привіт, - радісно промовив Дракон.

Адріан не встиг нічого сказати, бо раптово відчинилися двері, і у гримерну зайшов Дракон. Він виглядав таким щасливим поруч... поруч із Меланією, яку він тримав за руку.

- Привіт, - видавив із себе Адріан.

Іванна встала і вийшла із гримерної. Адріан лише міг уявити, як їй зараз.

- А де Ельзара? – розчаровано запитала Меланія, яка сподівалася, що її подруга вже чекає розповіді про неймовірну ніч.

- Вона заходила, - відповів Адріан, - але ж знаєш, вона не любить сидіти в гримерній, мабуть, в кабінеті Антіновича.

- Я піду до Ельзари, зайдеш потім до нас.

- Так, кохана, - промовив Дракон і поцілував Меланію.

Меланія вийшла за двері. Дракон і Адріан залишились самі.

- Хочеш щось сказати? – запитав Дракон, помітивши погляд Адріана.

- Ні, а що?

- Просто ти так дивишся, наче...

- Я хотів би тобі дещо сказати, про Іванну. Ми з нею сьогодні...

- Адріане, мені байдуже. Якщо ви сьогодні вночі були разом, то я радий, що ви знайшли одне одного. Вона кинула мене, і якщо так сталося, то нехай все так і залишається.