Слава ЗСУ!

- Драконе, вона любить тебе, розумієш?

- Любить? Вона вигнала мене на вулицю, нагрубила мені, викинула мої речі через балкон! Це так тепер дівчата люблять? Це так вони тепер виявляють свої почуття?

- Розумієш, Іванна говорила з Ель...

- Я і чути нічого не хочу. Сьогодні я зрозумів, що таке справжнє кохання. Сьогодні вночі, разом з Меланією. Ми говорили, ми спілкувалися, ми за одну ніч розказали одне одному про все своє життя. Щиро, чисто, без брехні, без амбіцій. Так має бути! І я подумав, ось таку жінку я хочу бачити поряд із собою все своє життя! Ось той, хто мені потрібен! Ось вона – жінка моєї мрії!

- Та вислухай же мене нарешті!!! - крикнув Адріан. - Вони підстроїли все, чуєш, твоя свята Меланія та Ельзара. Вони змовились проти Іванни, підбили її, щоб вона тебе кинула.

- Адріане, та ти себе послухай! Яким тоном ти говориш “свята Меланія”. Невже ти не розумієш, мені ніхто більше не потрібен, окрім неї. І нехай... Нехай ти говориш правду. Нехай вони змовилися! Та мабуть, Меланія дійсно мене любить, якщо заради мене пішла на такий крок. Мабуть, вона дійсно була у розпачі, бо любила мене, і тому зговорилася з Ельзарою. Хіба я маю звинувачувати Меланію за те, що вона мене любить? Думаєш, я не зможу пробачити їй один обман, мета якого – завоювати мене? Хіба я буду сердитись на дівчину, яка своїми вчинками намагалася добитися мене? Та будь-який чоловік ще мріяв би про таке.

Дракон на секунду замовчав.

- А щодо Ельзари, то я маю бути вдячний їй, вдячний всією душею за те, що вона подарувала мені таке щастя, подарувала ангела – мою Меланію. Тепер я буду любити Ельзару всім серцем. Це вона зробила мене щасливим.

- Але Іванна ні в чому не винна...

- Іванна... Якби вона любила мене, то ніхто не зміг би її підбити проти мене. Бо любов – це духовна єдність двох. Чуєш, Адріане, не трьох, не чотирьох, а лише двох. І якби її почуття були щирими, то наші проблеми ми б вирішували вдвох, а не так, що вона з кимось там щось обсудила, і вирішила викинути мене на вулицю.