Слава ЗСУ!

- Може, ти вже замовкнеш і даси нам поспати? – грубо запитала Ельзара.

- А вам аби спати, - сказав Дракон, побачивши, що Меланія вже теж заснула. - Людина вам душу виливає, а ви спите. Спите і не знаєте, що сьогодні вночі я зробив щось неймовірне.

- Як її звати? – спитав Манєк, ідучи по коридору лікарні Св. Георгія.

- Не знаю, вона нікому не говорила свого імені.

- Цікаво чому, - поцікавилась Ауріка. – Ось, палата № 44.

- Доброго ранку...

Манєк зайшов в палату і зніяковів. За ним ішла Жанна та духу привітатися у неї теж не вистачило.

Перед нею на ліжку сиділа дівчина... Її обличчя було спотворене. Вся шкіра була порізана, видрана, в деяких місцях заклеєна лейкопластиром. Волосся зовсім не було. І лише в деяких місцях, де не було великих ран, вже починали відростати маленькі білі волосинки.

- У нас є кілька запитань? – нарешті промовила Жанна.

- Як вас звати? – запитала Ауріка.

- Луїза.

- Що з вами сталося?

Луїза подивилася у стелю і закрила очі.

- Мене зґвалтували, - тихо промовила вона.

- Чому ви не звернулись до органів?

- Я боялася...

- Боялися, що ті покидьки знайдуть і вб’ють вас? – перепитала Ауріка.

- Ні, - впевнено відповіла дівчина. – Я боялась, що почнеться розслідування. А тоді б мій коханий побачив, яка я не гарна.

Всі замовчали.

- Я б не сказала, що це правильно, - промовила Жанна. – Якби я дійсно когось кохала, то була б з ним і в біді і в щасті. І ніколи б не оцінювала його по зовнішності. І, навіть, якби з ним таке трапилось, і його обличчя чи тіло було б покалічене, то я б все одно залишилась з ним, бо я його люблю.

- Ви б залишились з ним, - промовила Луїза, - а ви впевнені, що він би з вами залишився, якби щось сталося?