Слава ЗСУ!

Ганчич ліг. І якось так добре стало... Так приємно...

До того ж кип’яток вже не такий гарячий.

Ноги Романа здулися, і стали темно-темно червоними. Лице не давало ніяких ознак життя. Здавалося, серце назавжди зупинилося.

А зверху продовжував литися потік гарячої води. І кожна крапля, як маленький діамант. Падала на тіло Ганчича, а він... Він давно нічого не відчував. Білий туман окутав його тіло...і душу...

VII

Було біля третьої ночі. Дракон зайшов до своєї кімнати. На ліжку лежала Меланія, а поряд Ельзара. Дракон подивився на них. І якось так добре стало... так приємно... На душі стає легше, коли знаєш, що у тебе є кохана дівчина і вірна подруга. Ось вони... Лежать поряд і, навіть, не знають про його думки. Дракон подивився у вікно. Йому здалося, що сьогодні вночі він зробив щось неймовірне, щось таке, чого від нього чекало усе людство. Він знову подивився на дівчат. Які вони обидві вродливі...

Хлопець зняв куртку і ліг між ними, посередині ліжка.

- Драконе, ти бачив котра година? – обурливо запитала Ельзара, незадоволена тим, що її розбудили.

- Вибач, Ельзаро, я тільки-но прийшов. Дай мені трошки покривала.

Дракон потягнув покривало на себе.

- Коханий, ти вернувся? – радісно промовила Меланія. – Я, навіть, не чула, коли ти зайшов.

- Так, сонечко, вибач, що розбудив.

- А де ти був? – крізь сон запитала Меланія.

- Де я був? Я був... на річці. Лежав на мосту, і бачив багато-багато холодної води.

- А звідки ти знаєш, що вона холодна, ти що купався? – запитала Меланія.

- Ну звісно.

- Ти що, серйозно? Ти що, ненормальний, ти ж можеш захворіти.

- Ну добре, добре, я не купався. Я пожартував. Я просто бачив багато води, я дивився на неї, вона така могутня. В ній народжуються і вмирають... В ній гублять і знаходять... Вода – це одночасно і життя і смерть...