Слава ЗСУ!

Баня стояла на вулиці, і коли вимикалася вода ставало дуже холодно. Тому Ганчич ладний був убити свою дружину за те, що йому довелося три хвилини померзнути, бо тій дурній раптом примарилось, що хтось ходить під вікном.

- Коханий, я іду до Рити, прийду пізно, може, ночуватиму в неї. Тому не хвилюйся.

- Іди вже, заради Бога, - сказав про себе Роман.

Кроки дружини стихли.

Ще декілька хвилин постоявши під приємною теплою водою, Роман Ганчич почав витиратися. Раптом він почув, як двері бані зачинилися з протилежної сторони.

- Це ти, це твої дурні жарти? – крикнув Ганчич.

Та відповіді не послідувало. Ганчич штовхнув двері.

- Це у всіх такі дурні жінки чи мені дісталася найдурніша? Досить гратися, відкривай, бо вб’ю.

Та відповіді знову не було. Ганчич іще раз з усієї сили вдарив двері, та вони видались набагато міцнішими.

- Ідіотка, - подумав Роман про свою дружину, - справжнісінька ідіотка.

Він накинув на себе рушник, щоб не замерзнути, і обперся об двері.

Та раптом... Що це. Зі стелі почала капати вода. Спочатку по краплі, потім сильніше, іще сильніше. Хтось повернув важіль із зовнішньої сторони, і тепер всередині бані закрити воду було неможливо.

З кожною краплею вода ставала все гарячішою і гарячішою. Роман почав кричати. Невже дружина так сильно ненавиділа його, що могла заподіяти йому такий біль. Цього не може бути. Він один, в закритій ззовні бані під величезним напором кип’ятку. Кого кликати на допомогу? Кого? Нема нікого. Майже всі його друзі мертві, а тепер, мабуть, прийшла і його черга...

Вода лилася на нього і залишала на його шкірі червоні сліди. Пар повністю затуманив йому очі і дуже скоро у бані вже не було чим дихати.

Ганчич упав на підлогу. Його голова була такою важкою, що хотілося десь покласти її. Очі самі по собі почали сльозитися. А думки. Якісь дивні почалися думки. Марення. Життя пролетіло так швидко, що, навіть, нема, що згадати. Коли помираєш, так хочеться сказати: я прожив своє життя не даремно, бо я зробив... А що я зробив? Що я зробив особливого? НІЧОГО. Нічого не приніс, нічого не взяв із собою. Якби ще одне таке життя, то все було б по іншому. Обіцяю. Господи, лише одне життя. Дай мені його ще раз. І я ніколи не проживу його так, як прожив це. Обіцяю! Господи. Нема, що згадати. Нема, бо я, навіть, не кохав нікого по-справжньому. І ні за кого б не віддав життя, і нікому не присвячував романи. Хіба це життя? Ні...