Слава ЗСУ!

- Треба негайно зателефонувати полковнику.

- Ало, Меланія? Привіт, - промовила в трубку Ельзара.

- Привіт. Що ти робиш?

- Нічого, - Ельзара на секунду замовчала. - У тебе такий дивний голос.

- Та ні, все нормально.

- Меланіє, кого ти намагаєшся обдурити?

Меланія нічого не відповіла.

- А де Дракон?

- Не знаю, десь у справах.

- Це він тебе образив?

- Ні, Ельзаро, що ти. Він тут ні до чого.

Меланія знову замовчала.

- Я хочу з тобою поговорити, - нарешті промовила вона.

- Про що?

- Про кохання.

- Полковнику! Це я! Нарешті додзвонився.

- Що там у вас?

- Ситуація все більше напружується. Ми думаємо, що Луїза – основна підозрювана, і в нас є на те вагомі причини.

- Де ви?

- Чекаємо її біля лікарні Св. Георгія.

- Дочекайтесь її, чуєте, - кричав в трубку Манєк. – Бо в мене ситуація не краща. Той чоловік, якого намагалися вбити у бані, Роман Ганчич, сьогодні покінчив життя самогубством.

- О Господи! – крикнув у розпачі Шланг. – Я ж казав, що не потрібно було дозволяти журналістам розповідати про нього у новинах!

- Йому хтось подзвонив по телефону. За свідченнями медсестер, він нічого не говорив в трубку, а лише слухав. А після цього викинувся з вікна.

- Хто дзвонив? Вже з’ясували?

- Дзвінок був з якогось дешевого кафе. Але офіціант, нажаль, нікого не запам’ятав, бо у нього не вистачає часу, навіть, обслужити всіх відвідувачів, не кажучи вже про те, щоб послухати, хто там про що говорить по телефону.

- Це все дуже серйозно. Я не знаю, навіть, що вам порадити.

- Я сам не знаю, що собі порадити, - розчаровано промовив полковник. – До нього не пускали ні слідчих, ні журналістів через його і без того неврівноважену психіку, та кажуть, що комусь все ж таки вдалося взяти в нього свідчення. Я намагатимусь з’ясувати, хто це.