Слава ЗСУ!

- У мене теж нічого конкретного, але має подзвонити один хлопчина, здається, він пам’ятає, хто брав свідчення в Романа Ганчича.

- Чудово.

- А де Ауріка?

- Вона заснула в кабінеті. Сказала, що, може, завтра вже завершить свій детектив.

- Нарешті ми увійдемо в історію, - засміявся полковник.

- Ало, Драконе, привіт.

- Привіт, кохана.

- Слухай, - серйозним голосом сказала Меланія, - ти мене кохаєш?

- Більше, ніж своє життя, - швидко відповів Дракон.

- Тоді чому ти не пропонуєш мені одружитися?

Дракон замовчав.

- Хіба це так важливо? Хіба цей штамп в паспорті так багато грає? Яка різниця, є він чи ні?

- Саме так, - погодилась Меланія. – Нехай собі стоїть, якщо він нікому не заважає.

Дракон знову замовчав.

- Нам ще рано думати про сімейне життя, - нарешті відповів він. – Ми ще не готові до нього.

- Чому?

- Мабуть, ми ще не повністю впевнились у своїх почуттях.

- Ну звичайно. Мабуть, так і є...

Меланія поклала трубку і швидко направилася до залізничної каси, щоб іще встигнути купити білет до Вільнюса.

VIII

Був ранок. Жанна відчинила кабінет. На дивані спала Ауріка. Жанна, намагаючись її не розбудити, тихо пройшла до вікна. На підвіконні лежав детектив Ауріки, розгорнутий на останній главі. Жанна обережно взяла його в руки.

До кабінету зайшов полковник. Він був радісний, у нього сьогодні був гарний ранок.

- Приємні новини. Наші нічні кошмари закінчилися, - промовив він до Жанни. – Луїза зізналася у всьому скоєному. Це вона вбила усіх своїх образників. Хотіла помститися.

- На скільки її посадили? – зацікавлено запитала Жанна.

- Її не посадять до в’язниці. Лікарі вважають її повністю розумово нездатною. Народною мовою говорячи, вона невиліковно душевно хвора.