Слава ЗСУ!

- Це точно, - погодилась Ауріка. – Принаймні, тепер будемо знати, що Луїза до убивства не причетна.

- Добре, полковнику, добре, - промовила гордо Жанна. – Ця дурна дівка не тільки написала, що я убивця. В останній главі вона написала, що ми кохалися.

Полковник з цікавістю подивився на Ауріку, явно не знаючи, що сказати. Через деякий час, прийшовши до тями, він нарешті промовив:

- Ауріко, я не читав твого детективу, але відчуваю, що він дуже цікавий. Шкода, що на всю книгу в мене часу не вистачить, але останню главу я обов’язково прочитаю.

Ауріка посміхнулася.

До кабінету зайшов Шланг. Йому вже сказали про свідчення Романа Ганчича, і тому він одразу прийнявся їх детально вивчати.

- І взагалі, - раптом промовила Ауріка. – Я хочу щось сказати. Пане слідчий, відірвіться на п’ять хвилин від своїх документів.

Всі уважно подивилися на Ауріку.

- Я не професіонал, такий, як ви. Я просто намагаюся допомогти вам, а ви допомагаєте мені. Але так трапляється дуже часто, що убивцю треба шукати не за спиною, а перед очима. Я дійсно чомусь запідозрила Жанну у злочині. Особливо, я звернула увагу на її поведінку, коли вона дізналася, що Шейна не вбивця.

- Але так ти будь-кого можеш запідозрити, - промовив Шланг.

- Знаю. Одночасно я розумію, що Жанна не здатна на такий важкий злочин. Тому заради неї я перепишу останню главу. Просто ми повинні довіряти одне одному. Бо ми працюємо разом і ще не зрозуміло скільки будемо працювати. Давайте просто зараз скажемо відверто, що ми не вбивці. Тоді нам, а особливо мені, буде набагато легше з вами спілкуватись.

- Я згоден з тобою, - промовив Манєк. – Я присягаюсь, що я не вбивця.

- Я убиваю лише тарганів на своїй кухні, - жартуючи, промовив Шланг. – А якщо серйозно, то я не вбивця.

- Я – не вбивця, - тихо промовила Ауріка.

Залишилась лише Жанна.

- Чого ви всі витріщились на мене? - гордо крикнула вона. – Я не збираюся ні кому ні в чому присягатися. І не збираюся грати з вами в ваші дурні дитячі ігри.