Слава ЗСУ!

- Я так давно мріяла про це, - нарешті промовила Жанна.

Їх тіла злилися в одному невпинному русі. Вони кохалися і кохалися, і не могли насититись одне одним.

- Що!!! Що все це означає? – нарешті крикнула Жанна.

Почувши крик, Ауріка відкрила очі. Вона знаходилася в робочому кабінеті Манєка, а поруч стояла розлючена Жанна і тримала в руках останню главу детективу.

- Ти можеш пояснити мені це? – жбурнувши в Ауріку її творіння, крикнула Жанна.

- Жанно, заспокойся, - спокійно промовила Ауріка. – Чого ти? Це ж лише книга.

В цей момент до кабінету зайшов Манєк. У нього був дуже стурбований вигляд. Він підійшов до столу і почав розкладати якісь документи.

- Книга? – продовжувала Жанна. – Це суцільна дурня. У тебе хвора психіка! Здоровій людині таке в голову б не прийшло! Коли я брала тебе на розслідування, я сподівалася, що увійду в історію, як гарний експерт, а не як убивця.

- Дівчата, що сталося, чого ви так кричите? – нарешті відірвавшись від своїх паперів, запитав полковник.

- Ти уявляєш, - намагаючись отримати підтримку полковника, почала Жанна. – Вона в своєму детективі написала, що вбивця Я.

- Жанно, я поясню, - перебила Ауріка. – Просто читачі люблять, щоб убивцею стала та людина, від якої цього не чекаєш. Зазвичай, в житті так і буває. Тому я вибрала тебе, бо від тебе убивств читачі чекають найменше.

- А чому саме Я? Нехай би Шланг, чи полковник! І взагалі, нехай ти будеш убивцею!!!

- Жанно, це книга. Це детектив. Наприклад, у мене таке бачення. У тебе – інше. Це лише мої думки, щоб зробити книгу цікавішою.

- Ага, зрозуміло, - продовжувала Жанна. – Тобто в твоїх думках убивцею є саме я.

- До речі, у тебе є всі шанси, - раптом промовив полковник.

- Що?

- Я дістав свідчення Романа Ганчича. Він не бачив обличчя убивці, та через щілини в бані можна було розгледіти, що та людина була вища за самого Ганчича. А Луїза, мабуть, і метр двадцять не потягне.