Слава ЗСУ!

Дівчина пішла до сусіднього столику приймати замовлення.

Шланг згадав ту розмову, кожне слово. Так, він дійсно може бути дотепним, коли захоче. Дивна тоді розмова вийшла. Цікаво тільки, чому такі досвідчені люди, як Жанна і Манєк, могли придумати таку дурню. Хоча... Якщо припустити, що вбивці дійсно якісь нелюди, то це все пояснює.

Господи, що за дурні думки в мене в голові...

Хтось постукав до Іванни в двері.

- Хто там? – підбігши до дверей, радісно запитала вона.

Відповіді не було. Іванна повторила запитання, але відповіді знову не було.

Вирішивши, що їй почулося, Іванна відійшла від дверей. Стукіт почувся вдруге. Іванна наважилась, і не задаючи питань, прочинила двері. На порозі стояла якась бомжа, одягнена в лахміття з якимсь старим рушником на голові.

- Вибачте, в мене нічого немає, - ввічливо промовила Іванна, закриваючи двері.

- Іванно, зачекай.

Почувши своє ім’я, Іванна зупинилась.

- Це ж я, Луїза...

- Ваш сік.

- Щиро дякую, - промовив поважний молодий чоловік в дорогому костюмі. – Я слухаю вас далі, - звернувся він до Едуарда.

- Ну хоч візьміть касету, - благав сценарист. – Просто подивіться.

- Ну навіщо мені ваша касета? - перебив його чоловік. – Я читав сценарій.

- Але по телевізору все зовсім по-іншому. Там все так цікаво. У нас такі професійні актори, така талановита знімальна група.

Спонсор важко зітхнув.

- Я вклав у ваш бізнес вже стільки грошей. Ви зняли на мої кошти більшу частину фільму. Але мені тепер цей фільм не потрібен. Просто знайдіть когось іншого.

- Пане Рустам, - вмираючим голосом промовив Едуард. – Ну подивіться касету.

Він уже ледь не плакав.

- Та не хочу я її дивитися! – не маючи терпіння, крикнув спонсор. – Про що цей фільм? Якісь дракони, принци. Якісь дурні казочки. А я вже виріс з мокрих штанів.