Слава ЗСУ!

• Ми маємо в тилу імперський Чорноморський флот, сил якого достатньо для нейтралізації військово-морського флоту України та інших частин нашої армії, що перебувають у Криму. До речі, з 1-го вересня 2009 року указом президента Мєдвєдєва ЧФ підпорядковано командувачу Північно-Кавказьким військовим округом імперських збройних сил, а це значно посилює координацію бойових дій та дозволяє, у випадку необхідності, підтримати антиукраїнські виступи флоту силами найбоєздатнішої 58-ої російської армії.

• Придністровський анклав, кинутий режимом внутрішньої окупації України напризволяще і „підібраний” Росією. Там перебувають залишки 14-ої радянської армії – так звані російські „миротворчі сили”, а також у минулому році розгорнута база російських спецслужб, основними завданнями особового складу якої є збір розвідувальної інформації та у час „Ч” нанесення диверсійно-терористичних ударів по ключових об’єктах західних і центральних областей України, проведення там же саботажних акцій.

• Активна діяльність російських спецслужб на території всієї держави, підготовка ними у місцях компактного проживання російської меншини масових заворушень на підтримку московського агресора.

• Достатньо ефективні імперські сили спеціального призначення, що мають великий бойовий досвід та можливість постійно його удосконалювати на реальному театрі військових дій і „працювати” по всій Україні.

• Активна підготовка Москвою правової бази для початку загарбницьких війн: введення Кремлем у свою військову доктрину пункту про можливість нанесення превентивного ядерного удару у випадку загрози їх імперським інтересам та прийняття закону про можливість використання збройних сил за межами Росії;

• Відсутність будь-якої військової підтримки з боку США, НАТО, Євросоюзу. Ці „союзники” готові здати Україну, як неодноразово вже її здавали раніше.

Звичайно, що при наявності національної української держави, ці загрозливі чинники були б нейтралізовані та зведені нанівець. Але в умовах, коли антинаціональний режим внутрішньої окупації поступово ліквідовує на рівні регулярних збройних сил можливість національного спротиву зовнішній агресії, вони стають абсолютно реальними.

Війна з Росією може початися у будь-який момент! Готуймося до цього…

Якось колишній міністр оборони Росії генерал Грачов зазначив, що першу російсько-чеченську війну у Кремля з одним ноутбуком виграв Мовладі Удугов – міністр інформації Чеченської республіки Ічкерія. І справді, пан Мовладі зміг наприкінці двадцятого століття показати приклад всьому світу, як, використовуючи ефективно інформаційні ресурси, можна допомагати воїнам, що проливають кров на полі бою, і навіть вигравати війни.

Вже у другій кампанії на Північному Кавказі росіяни сповна користувалися досвідом визначного чеченського пропагандиста Удугова. Цей же, тільки удосконалений досвід, вони перенесли і на інший театр інформаційної війни – український.

По-перше, з приходом Путіна до влади за декілька років були рішуче ліквідовані непідконтрольні Кремлю засоби масової інформації: телеканали, радіостанції, газети, журнали. Розпочата системна кампанія проти антиімперських або антивладних інтернет-ресурсів.

Україна, в ефір якої транслюється більшість російських каналів та яка перебуває під впливом RU-мережі, так само потрапила під інформаційний пресинг Москви. До того ж Росія повністю або частково, відкрито або завуальовано володіє багатьма провідними телеканалами, радіостанціями, друкованими виданнями на території нашої держави. Їхнє головне завдання – нав’язувати українському споживачу ті ідеологеми, ті формули, що дозволяють путінському режиму нищити природні захисні бар’єри між українським народом та російською імперією.

Найкращим прикладом такої підривної діяльності є телеканали „1+1”, „Україна”, „Інтер” та сайт „Подробності”, які, використовуючи талановитих, але запроданських українських журналістів, безцеремонно вдень і вночі ведуть антиукраїнську та антидержавну пропаганду.

Звичайно ж, українці не є такими довірливими, щоб сприймати інформаційні фальшивки „за чисту монету”, але послаблювати відпорність народу усіляким „Інтерам” та їм подібним „незалежним від честі та совісті” ЗМІ все ж таки деколи вдається. І це треба враховувати…

Окрім цих зовнішніх факторів у боротьбі з українською самостійністю Росія робить одну з найголовніших ставок на свою „п’яту колону”. Як вже згадувалося, основними гравцями в антиукраїнському таборі є ті партійно-політичні сили московської орієнтації, які перебувають у Верховній раді України.

Також московські імперіалісти тримають на короткій фінансовій прив’язі своїх вірних псів із „соціалістичної партії України” О.Мороза, „союзу лівих сил” В.Волги, „прогресивної соціалістичної партії” Н.Вітренко та іншої політико-холуйської шантрапи типу Каурова, Маркова, „казацкіх” геть спитих організацій Криму і Донбасу. До них же додаються „загони спец. призначення” православних бабусь „В’язані берети” і заробітчанський „клір” з Московського патріархату. У сумі виходить декілька десятків тисяч екзальтованих прихильників „слов’янської єдності” на всю Україну, на які Росія щороку витрачає десятки (а під кожні вибори – сотні) мільйонів доларів, при тому не отримуючи взамін очікуваних результатів.