Слава ЗСУ!

Масована атака російської „попси” боляче ранить і українські популярні співи, перетворює їх на малоцінні римовані набори слів під непрофесійний музичний супровід. А додайте сюди всі ці неукраїнські „Фабрики зірок”, антинаціональні псевдофестивалі, „пошук пісенних талантів” для російського агітпропу… Битву у цій сфері поки що виграє Імперія: недарма ж переможеці та найпопулярніші артисти Росії – вихідці з України, які працюють на розвиток імперії.

Агов! Українські музиканти, композитори, поети, продюсери! Не набридло відсиджуватись у тилу? Чи не пора дати москалям, і не лише, вирішальний пісенний бій?!

Економіка України у свій час була інтегрована в економіку Радянського Союзу. Процес розриву цих зв’язків, в певному сенсі, став катастрофічним для держави Україна. Але набагато більшої шкоди нашій економіці завдали нувориші, які штучно доводили переважну більшість українських підприємств до банкрутства, а потім „прихватизовували” їх за безцінь. І при цьому проливали ріки крові – згадаймо буремні дев’яності. Так і з’явилися у нас „українські” олігархи.

Не могли оминути своєю увагою український економічний потенціал і наші північні сусіди. Як тільки вони за допомогою мільярдних закордонних пожертв (американських та європейських) стабілізували ситуацію у себе, відразу ж розпочали планомірний наступ з метою взяти під контроль всі стратегічно-важливі підприємства та цілі галузі українського народного господарства. Найбільших успіхів їм вдалось досягнути в енергетичній сфері (більшість нафтопереробних заводів належить Москві), також все більше ворог опановує мобільний зв'язок та інформаційні ресурси України, важливою для себе він вважає й важку промисловість (чого вартує тільки Миколаївський суднобудівний завод!), хижим оком Москва поглядає й на газотранспортну систему, роблячи все для того, щоб довести до банкрутства НАК „Нафтогаз” і примусити українців передати під контроль Кремля цей стратегічний транзитний ресурс.

Кожного дня, кожної години Україна здає супротивнику свої економічні форпости. І все це відбувається за мовчазної згоди режиму внутрішньої окупації, під „соусом” необхідності закордонних інвестицій та „збільшення робочих місць” для українців.

Проросійська ж частина влади в Україні ще й створює умови максимального сприяння цьому процесу в обмін на певні привілеї для себе у торгово-економічних стосунках метрополії та колишньої колонії.

Необхідно врахувати, що ті державницькі сили, які також представлені у режимі внутрішньої окупації і зорієнтовані на Захід, протидіють економічній експансії Росії на українському просторі, але при цьому сприяють економічній інтервенції в Україну інших держав. Та що ближче до виборів 2010 року, то менше гарантій того, що після них не відбудеться повної окупації економіки України.

Зазначимо, що, як показала історія, ефективного керування економікою московськими управляючими не може бути в принципі, а тому, з одного боку – це удар по існуючій незалежності, з іншого – ослаблення важелів економічного і, як наслідок, інформаційного впливу місцевого „олігархату”, а, отже – один зі шляхів революціонізації українського народу. І найголовніше: як воно буде – обирати нам, українцям. І нікому іншому!

Використовуючи всі згадані „цивілізовані” важелі впливу на Україну, Москва ніколи не відмовлялася і добровільно не відмовиться від військової сили. Чотирнадцятирічна війна на Північному Кавказі, російсько-грузинський конфлікт, постійні провокації окупаційного Чорноморського флоту на Кримському півострові нашої держави є незаперечним підтвердженням цього.

Реформа збройних сил „російської федерації”, що проводиться Кремлем з великим поспіхом, перетворює залишки радянської військової системи на більш мобільну та ефективну, наступальну армію і флот. Цей процес об’єктивно пригальмувала світова фінансово-економічна криза та радикальне падіння цін на енергоносії, але, незважаючи на це, зі скрипом-рипом, Росія суне вперед. Не враховувати цього і сподіватися на те, що „ми їх шапками закидаємо”, не можна. Недооцінка сили ймовірного супротивника – це злочин і зрада, що призводить до поразки!

Різні військові експерти, порівнюючи існуючі потенціали збройних сил Росії та України та їх розвиток, прогнозують можливий військовий конфлікт між нами за два-три роки.

При розгляді можливого широкомасштабного або локального збройного російсько-українського конфлікту необхідно врахувати декілька важливих чинників:

• Москва основні свої боєздатні військові сили тримає на стратегічних напрямах „Україна” та „Кавказ”, які при необхідності може бути швидко зосереджено на нашому напрямку.