Слава ЗСУ!

Тобто, шкільна історія закінчилась нічим? Саме так! Можливо, про це і не варто було згадувати, але я не змогла не звернути увагу на те, що вже в сім рочків я знала, на кого чекала. Образ того чоловіка, який змінить все моє життя, сформувався у моїй голові ще в дитинстві – темний колір волосся, карі очі, родимка над губою… «Саме чоловіка з такими зовнішніми рисами я хочу покохати…», – подумала вона…

«…Час невпинно котить колесо життя вперед. Змінюється світ, змінюються люди. Незмінною залишається лише самотність дівчини. Вона дорослішала, рани від «дитячої» невзаємної закоханості поступово гоїлись. І ось іде по вулиці вже майже доросла, впевнена в собі, горда, цілеспрямована дівчина. Саме під впливом тих, здавалось би, дитячих «ігор в кохання», опис яких нагадує мильну оперу, формувався її характер, погляди на світ та проблеми, що існують в ньому. На своє минуле дівчина дивиться з висока, але не жалкує, що все склалося саме таким чином.

Чи кохала вона насправді, чи, можливо, все це було лише дитячою ілюзією?

Мислителі, філософи, поети і письменники всіх часів постійно задумувались над питанням: «Що таке кохання і чи існує воно взагалі?» Можна бути не впевненими у існуванні того чи іншого факту, але вірити обов’язково треба... Віра – ось те, що змушує нас жити наперекір усім незгодам. Вірити, надіятись, чекати...

Вона не переставала вірити в кохання навіть після того, як зрозуміла: вона скептично ставиться до будь-яких намагань протилежної статі завоювати її серце. І «скептично» – це дуже м’яко сказано. Під тиском труднощів дорослого життя дівчина плекала у душі щось неймовірно велике, нестерпно гаряче, несамовито шалене... Залишалося лише знайти достойну особистість, що стала б сприятливим ґрунтом для росту виплеканого дівчиною зернятка кохання. І тут головне – не помилитись!

Як знайти людину, близьку розумом, думками і тілом? Адже саме в цьому випадку можна відчути себе по-справжньому щасливим...»

Відчути себе по-справжньому щасливим можна, знайшовши людину, близьку розумом, думками і тілом.

2007. Довгождане повноліття

«…У світлій залі зібралось багато гостей. ЇЇ дім давно не бачив такої кількості щасливих після третьої чарки чи то вина, чи чогось іншого, облич! Серед них ясно вирізнялось лице іменинниці, що сиділа на почесному місці, напроти неї, з іншого боку столу, світила блакитними, немов небо ясного весняного дня, очима головна господиня квартири – Мама. До речі, думаю потрібно більше розказати про Маму, адже саме вона стала основою для формування характеру дівчини. Отже, Мама... Сувора, вперта, вимоглива... Саме таким «диким Ангелом» бачать її оточуючі. Насправді ж вона дуже лагідна, ніжна, турботлива мама, прекрасна господиня і щонайкраща жінка, але ще, мабуть, ненародженого, достойного її, чоловіка.

Серед гостей зустрічаємо старшу сестричку зі своєю малечею, але вже без «батька їхнього сімейства». Ой, а хто це сидить поряд з іменинницею? Це був обраний із кандидатів на почесну роль в її житті, адже саме сьогодні вона запланувала лишитись цноти…»

«Обраний із кандидатів на почесну роль» зник так же швидко з мого життя, як і з’явився у ньому. Дивно, але я вкрай рідко згадую цю історію, зате ніколи не забуду першу ніч з тим мужнім красенем, якому і присвячую сторінки цієї книги.