Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Варан

Погойдувалася дерев’яна підлога. Згори, крізь шпари полотняної запони, світили зірки. Повозка не спинялася ні вдень, ні вночі, і так уже багато днів…

Залізна клітка, накрита тканиною, схожа була здалеку на кибитку на кшталт тих, у яких їздять комедіанти. Уві сні Варан багато разів вилізав із клітки, злітав на криламі й бачив споруду саме так, звіддалік, зверху: кибитка. Ось тільки навкруги їдуть не вбрані в пістряве жонглери, а понурі озброєні люди, з одного погляду на яких у поселян одразу згасає надія на веселе видовище…

Вартівник, який зловив Варана, виявив кмітливість і впертість, гідні справжньої поваги: якимось дивом давши раду з криламою, не став шукати бродягу самотужки, а кинувся по підмогу до намісника. За кілька днів околиці кишіли солдатами, вартою, ополченцями, на розшук небезпечного втікача піднято всю місцеву людність. Варана взяли, коли він, знеможений, грівся на осонні в густій, але ще не високій траві.

Він загубився в часі й не знав, чи скоро столиця. Він багато спав; його не морили голодом і давали пити, пригощали навіть вином – але з клітки не випускали навіть для того, щоб сходити до вітру. Конвойники його боялись – і недарма: найменший огріх варти, відімкнені дверцята, рука, необережно просунута через ґрати, – і Варан зумів би скористатися подарунком…

Але вони були дуже обережні й винятково розумні.

Начальник конвою – той самий вартівник, із яким Варан бився на спині крилами в небі, – сам наглядав, щоб у тканині, що запинала повозку з боків, не було жодної шпаринки. В’язень страждав би від задухи, якби не широкі щілини в «даху», крізь них Варан міг бачити небо й зірки, крізь них проникало повітря, наповнене гострими весняними запахами, крізь них лився дощ, але Варан радів і йому. Ухопившись за верхні стрижні й підтягшись, він міг бачити верхівки найвищих дерев; про те, що відбувається довкола, доводилось гадати з надвірних звуків.

Він чув, як виїхали на головний тракт, що вів у столицю. Як нервово перемовлялись конвоїри на під’їзді до першого кордону. На їхнє щастя, серед кордонної варти був знайомий одного з конвоїрів; щойно показавшись, напруженість спала. Піднявши запону, начальник варти оглянув Варана й скептично кинув конвоїрам:

– Уже возили таких – не перевозили… Цей, мабуть, теж не згодиться. Вони там самі не знають, кого шукають, так.

Навіть Варану за грубою запоною було чути, як обурено засопів начальник конвою. Уголос, щоправда, нічого не сказав.

Звук коліс змінився – виїхали на бруківку. За декілька хвилин Варан почув вулиці міста – голоси людей і бидла, крики закликальників, сміх, шурхіт і тупіт підошов; угорі, крізь проріхи в полотнянім «даху», враз відкрились «небесні квартали» – Варан примружився, вглядаючись у переплетення канатів, щогл і трапів, роздивився навіть повозку на саможерках, що повільно переповзала круту й небезпечну ділянку вулиці…

Він усміхнувся. Світ, який був зруйнувався, знов набував стрункості – він мав повернутись у столицю, і він повернувся, докінчуючи коло. Докінчуючи життя…

Проминули другий кордон.

Варан раптом згадав чорноволосу жінку, для якої колись сам змурував вогнище. Він не згадував її багато років, а тепер, за годину, можливо, до зустрічі з Підставкою, раптом подумав про неї. Чи ціла пічка? Чи згадує жінка, тепер уже сива, про кого обіцяла пам’ятати, розпалюючи щоразу вогонь?

Палац ближчав із кожним кварталом. Варан згадав вивернуті Підставчині ніздрі – і здригнувся.

* * *

Місцева варта сприймала його як «іще одного бродягу» – але тільки до певної миті. Чи то хтось із палацового начальства виявився краще поінформованим, чи то сам Підставка наказав поквапитись – але після багатогодинного сидіння в смердючих клітках для тимчасових в’язнів Варана раптом привели до просторого, мало не розкішного приміщення, де дали можливість вимитись і навіть випрати одежу. Варан, прекрасно розуміючи ціну такої переміни, загадав принести приладдя для гоління й уперше за багато років позбувся сивої бороди: думка про те, що він стане перед Імператорським Стовпом не брудним і зарослим, а чисто виголеним і свіжим, не просто подобалась йому – захоплювала.

Потім про нього, здається, забули на кілька днів. Варан сприйняв зволікання як початок Підставчиних знущань і наказав собі бути спокійним.

Потім його раптом підняли рано-вранці. У присланих по нього вартових були перекошені від страху обличчя; його вели, передаючи від варти до варти, від поста до поста, уздовж коридорів із синіми й білими вогнями, повз чатових із непорушними лускунами біля ніг; потім його передали сліпому вартівникові, і той повів полоненого темними коридорами – цілковито темними, де сліпець має перевагу проти видющого…

Попередня
-= 119 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!