Слава ЗСУ!

Варан зрозумів, що його ведуть не в той знайомий кабінет, де він багато разів зустрічався з Підставкою. Можливо, за ці роки Його Незрушність звив собі інше гніздо. А може, саме цим шляхом – через темні коридори – до Імператорського Стовпа приходять не чиновники, але небезпечні державні злодії…

Сліпий вартівник наступив, здається, на важіль у підлозі, і просто перед Вараном піднялась, відкриваючи вихід, плита. Світло за нею було каламутне й розсіяне, але Варан однаково замружився й прикрив очі долонею. Сліпець – і тут у нього була перевага – довів його до повороту й там передав наступній варті: на відміну від попередніх Варанових супровідників, ці були вдягнені гарно, майже пишно.

І шлях продовжився – тепер угору. Сходинки й підйомні майданчики змінювали одні одних. «Куди ми йдемо? – думав Варан з дедалі більшою занепокоєністю. – Чи не перемістився Підставка в імператорські покої?!»

Стало світліше. З’явились вікна, вкриті фігурними решітками, прикрашені вітражами. У простінках висіли гобелени, пласкі глиняні вази зі скляними квітами, камінна підлога змінилась на дерев’яну, потім під ногами з’явився килим… Коли Варанові дорожні черевики ступили на м’якеньку шерсть змії Хаа, він не втримався й поставив вартовому запитання:

– Куди ведеш, вояче?

У відповідь, звісно, нічого не отримав, Варан і не сподівався на відповідь. Вартівник тільки зважив його поглядом – подумавши, мабуть, що дивний полонений знущається.

Коридори здавалися порожніми, але Варан шкірою відчував, як багато тут пасток. Як багато лускунів і сторожових змій ховається в нішах за гобеленами. Як багато люків у підлозі, решіток у стелі, схованих кілків, сіток…

Він ступав по шкурі Хаа, як ступають по високій траві. Дорога на ешафот страшно затяглась – або це теж входило в плани Підставки?!

Звиклий легко орієнтуватись у просторі, він раптом переплутав захід зі сходом. Здавалося, що його ведуть усередині велетенського годинникового механізму – підйомники мали форму гігантських шестерень, коридори раптом повертались, мов схиблені стрілки, і навіть сильний дух пахощів не міг перебити аромату дьогтю, яким змащують механізми. Проминули кришталеву браму – зубчасті половинки роз’їхались, пропускаючи їх, і знов зійшлись поза спинами з негучним дзенькотом. Варан ступив кілька кроків – і зупинився.

Стіни й склепінчасту стелю вкривала витончена мозаїка. Скалки перламутрових мушель – білі, сині, сірі, рожеві – складались у детальні землеписні карти різних масштабів. Промінь світла проривався крізь вузьке віконце, і на підвіконні стояла скляна призма – верхівкою вниз, на вістрі. Варан придивився – призма повільно поверталась, ловлячи й заломлюючи промінь, посилаючи його на карту; промінь повільно рухався від Осиного Носа до столиці, на секунду завмер на позначці згаслого вулкана, поповз західніше, здригнувся, змінив прямування, сунув у бік Лісового краю.

Уламки перламутру здавалися живими. Весь світ мерехтів і мінився, раніше Варан півжиття б віддав, щоб побачити таку карту…

Раніше.

Його легко підштовхнули в спину, і тільки тоді він згадав, де перебуває і навіщо його сюди приведено. Слідом за вартовим він сунувся далі по коридору, і карти були всюди – карти округів і провінцій, міст, басейнів річок, гірських хребтів, степу й островів. Варан ішов, оступаючись у зміїній шерсті, озираючись і всміхаючись, як безумний.

На повороті коридора стояв чоловік середніх літ. Його довге волосся торкалося пліч, сріблиста хламида мага брижами збігала від шиї додолу. Вартівник, що привів Варана, низько вклонився й дістав у відповідь легкий погордливий кивок.

Маг дивився на Варана – прямо, безтрепетно. Під цим поглядом люди звичайно ніяковіли, мінялись на виду, скоріше опускали очі; Варан дивився у відповідь, і маг не зміг приховати подиву.

Варан підняв кутики рота – йому було приємно здобути маленьку перемогу. Хай навіть дуже маленьку і, певно, останню.

Йому не довго довелось радіти.

– Імператор чекає на тебе, бродяго, – сказав маг, немов щоб помститись. І був задоволений справленим враженням: Варан одразу перестав усміхатись. Захитались укриті мозаїкою стіни, помінялися правила гри, а до цих, нових, Варан не встиг підготуватись…

Підставка став Імператором?

Неможливо.

Ще ні про що не думаючи, він ступив у двері, що повернулись вертушкою. Зала, в якій він опинився, була така велика, що стіни й стеля губилися в сутіні. Низький стіл у формі півмісяця був освітлений круглим сонячним променем. Другий промінь, менший, падав на поверхню маленького басейну. Поверхня дрижала, стовпчики пари здіймались над водою і танули, переливаючись зеленуватобірюзовим хистким світлом.