Слава ЗСУ!

– Ой, – він усміхнувся такою знайомою усмішкою, що у Варана мороз пройшов поза шкірою. – Ну що ж… Головне, ви баті не кажіть. Бо в нього просто заклинило, він…

– Це куртка така, – швидко сказала жінка, заступаючи чоловіка собою. – Не промокає. Звичайна річ, зі шкіри тритона…

Чоловік покосився на неї з нерозумінням. Пирснув:

– Оце так… Потайні які… Ну нехай. Куртка зі шкіри тритона…

Жінка дивилась на Варана з таким жахом, що йому стало шкода її.

– Я нікому не скажу, – прошепотів Варан.

Жінка не вірила. Чоловік усміхався, немов перепрошуючи.

Варан прокашлявся.

– Я нікому, – голосу однаково не було, хоч шипи. – Не скажу… Присягаюсь… – Він затнувся. – Присягаюсь… Імператором.

Чоловік обійняв дружину. Витер готові пролитися сльози:

– Припини. Коли Імператором присягаються – зламати не смій…

Стяг суху вже куртку. Кинув на скриню. Усівся, витягши довгі ноги в новеньких чистих чоботах.

– Усе через пічку. Ви знаєте? Її змурував той самий чоловік. Бродяга. Де він змурує піч – обов’язково народиться маг, хоч що роби… А як на мене – то й зовсім непогано! – він склав долоні «човниками», одну до одної.

Жінка благально повисла на ньому:

– Не треба… Не тепер…

Чоловік пригорнув її до себе і, мигцем поглянувши на мандрівника, поцілував у губи.

Пічка нагрівалася повільно, рівномірно. Повітря над заслінкою дрижало. Варан притулився щокою до гарячої цегли, змурованої «сходинками». Заплющив очі.

По даху торохтів дощ. Била блискавка. Їжачились від страху поля, і від їхньої ворушні легенько стрясалася земля.

Чорноволосий хлопець сміявся, обійнявши дружину за плечі. На долоні його сидів, розметавши крила, червоний вогняний метелик.

Зміст

Частина перша 1

Розділ перший 1

Розділ другий 26

Розділ третій 81

Розділ четвертий 101

Розділ п'ятий 156

Частина друга 191

Розділ перший 192

Розділ другий 252

Розділ третій 317

Розділ четвертий 367