Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Варан

Слимак підняв голову, і під поглядом його Варан замовкнув.

– Громада, – з легким презирством промовив Слимак. – Громада й тепер за тебе стіною. Три прохання подали князеві… Чесний піддонець, мовляв, не може зрадити своїх, він шанує Імператора й сезон, грабежами й фальшуванням промишляють зайди… Усе правильно. Якби я робив фальшиві сотки – я б перш за все пропускав би їх через руки таких ось чесних піддонців, щоб зняти можливі підозри… А гроші – це гроші. Це дерево, сушник, надійне укриття в міжсезоння… Так?

– Я знайшов цю сотку в морі, – сказав Варан безнадійно.

– Вона там народилась? Вилупилася з ікринки?

Варан мовчав.

– Простіше за все було б повісити тебе сьогодні, – сказав Слимак, тяжко розмірковуючи. – Може, й для тебе на краще… Але справа імператорська. Уже не зупиниш і нічого не зміниш. Свідків у тебе нема… Йолопе, коли ти насправді піймав сотку в морі – чому не показав нікому? Батькові? Матері? Тій самій нареченій?

Варан мовчав.

– Куди поткнися – ти винен, – вів Слимак. – Можливо, ти на службі у фальшивомонетників, вони розкидають свої подаруночки твоїми руками і руками таких, як ти, непомітних і начебто чистих… Хоча, треба визнати, хлопчак із соткою в ювелірні – це неабияка штука… Може, ти таки мав її віддати батькові? Тобі доручали віддати її батькові, чи не так?

– Мені не доручали…

– Але ти винен. Якщо ти нікому не служиш – ти винен у тім, що привласнив чужі гроші легко… За законом Ікла знайдена річ трактується як належна колишньому власникові, поки не буде доведено його смерть, або переселення за море, або відмову від речі. А знайдені гроші, власник яких не з'явився, уважаються придбанням громади, коли їх знайдено внизу, і власністю князя, коли їх знайдено нагорі…

– Я знайшов їх у морі. Не внизу. Не нагорі.

Слимак поглянув на Варана з цікавістю. Коротко зітхнув:

– Якби це були справжні гроші… але вони фальшиві. І тепер твою долю вирішую не я… і навіть не князь. Вирішувати твою долю буде імперський маг, можливо, він наполягатиме на тому, щоб доправити тебе на дізнання до столиці… можливо, стане допитувати сам. Помолися до Імператора, і заклич на допомогу весь свій талан, коли він у тебе є.

* * *

Лежачи на сухих водоростях, Варан намагався згадати все, що він знав про магів.

Вони сидять у підземеллі за довгим столом. Вони роблять імператорські гроші, печатки, вірчі грамоти. Під дерев'яними кріслами, обвившись навколо різьблених ніжок, лежать сховані від ока хвости… А раз на сім років хвіст відпадає, мов у ящірки…

Невже всі ці сім років маг не піднімається з крісла? Не спить? Не ходить у нужник?

Варан хитав у півсні головою. Та що за маячня його діймає. Зрозуміло ж, що маги зовсім не ходять у нужник. І напевне, не їдять… Не сплять із жінками…

Звідки вони беруться? Кажуть, магами народжуються… Де народжуються? Чому?

Варан ніколи не бачив імператорського мага на Круглому Іклі. Хоча багато разів дивився з-під долоні на вежу – найвище місце острова, камінний палець над княжим палацом. Балакали, що у вежі живе чарівник, якого прислав особисто Імператор. Казали, він дуже старий і ніколи не спускається донизу. Казали, ночами він стоїть на балконі, нюхає повітря і з одного запаху знає, хто через що шкодує і хто як завинив; щоправда, зовсім недавно батько казав, що мага, певніше, взагалі немає. Кругле Ікло – не така важлива провінція, щоб присилати сюди мага; у міжсезоння, коли чесно, Кругле Ікло взагалі нічого не варте – глушина несосвітенна…

Але головний суддя Слимак сказав, що маг є. А Варан схилявся, щоб вірити судді.

Завтра Варана поведуть у вежу. А звідти, напевно – до столиці на криламах. Варан усе життя мріяв про дві речі – політати на криламах і побувати в столиці. Тепер його бажання здійсняться – але не Імператор допоміг у цьому, а Шуу. Проклята Шуу, що підкинула Варанові п'янливі гроші в райдужному сяйві, проклята зваба, і він же спокусився…

Ранок був ззовні чи вечір, пам'ятала його Ніла чи вже забула – Варан спав, і йому снилася густа сітка, накинута оповесні на донні посіви – щоб не занесло течією.

* * *

Вежа, здаля тонка й крихка, зсередини повернулася сірою та похмурою черевиною. І начисто порожньою – у ній не було нічого, крім сходів. Сходи вилися вздовж стін спіраллю, усе вище й вище, а в просвітку між її витками гуляв вітер. Вітер шелестів і ревів, рвав поли одежі, куйовдив волосся.

Піднімались мовчки – його світлість князь попереду, потім дізнавач Слимак, далі Варан, котрого ніхто не зв'язував і не стеріг, але котрому не було куди подітись – хіба що зі сходів сторч головою, як у воду.

Попередня
-= 24 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!