Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Варан

– За півреала! За півреала умільцям голову стинали. Намалюють райдугу на папірці, обіллють воском… Уночі на базарі втуляють простакам… А вдень, коли не сліпий – видно ж, що підробка… А цю я не відрізнив би! І тепер у руках держу – не йму віри… Сядь, Ховраше…

І, мов не здужаючи встояти на місці, його світлість князь Круглоіклівський накинув по залі ще два стрімких кола.

Варан бачив князя раз або двічі, та й то віддалеки; тоді на князеві був парадний головний убір і високий, розшитий золотом комір. І звісно ж, Варан не сподівався – та й не бажав ніколи – бачити князя так близько.

Сто реалів лежали на столі, випромінюючи осяйне світло. Варан сидів, боячись поворушитися. Князь, здається, зовсім його не помічав:

– Завтра поповзуть чутки… Купці відмовляться приймати купюри по сто реалів. Почнуться заворушення, паніка… Шахраї, що прибули до нас з усіх країв світу, неодмінно цим скористаються… Сьогодні в скарбниці немає жодної фальшивої купюри – а що буде завтра? Завтра Грошовий Будинок повалиться, мої любі, його знищать юрмища міняльників…

Він зненацька повернувся до Варана й уп'явся в нього впритул, і стало зрозуміло, що показна князева байдужість до Варанової персони – не більше ніж гра. Його світлість чудово знав, хто винен у всіх злигоднях Круглого Ікла; довге сиве волосся, здавалось, могло от-от стати сторч:

– Хто дав тобі сотку?

– Я знайшов її в морі!

– О-от, – князь знов одвернувся, начеб утративши до Варана інтерес. – Але ж наш пан маг уже дав знати своїм, у столицю… Імператорській скарбниці однієї оцієї голови, – він махнув рукою в бік Варана, – буде замало. Вона захоче мати вашу голову, розслідувачу Ховраше. І голову головного судді Біломідія… До речі, де Слимак?

Варан остаточно збайдужів до того, що відбувається.

Його голову пущено на брухт; його душі оголошено присуд. Він ніколи не побачить суцільних хмар, осяяних сонцем зверху, ніколи не побачить Нілу… Ніколи не пірне в тепле море. Ніколи не злічить зірок.

І зробилося байдуже.

* * *

Його не стали страчувати одразу. І навіть допитувати більше не стали. Відвели до крихітної кімнати з циновкою з сухих водоростей; опустившись на колючу підстилку, Варан згадав «горище» й Нілу, і від цього його байдужість змінилася на тугу.

Минув день, а може, два – адже сонця під землею не було, тільки олійна лампа. Варан лежав, дивлячись у темну стелю, і згадував кожний заворот, кожний грот, кожний поблиск на стелі підводних печер.

Годували стерпно. Хоча Варану їсти все одно не хотілося.

Третього дня – а може, другого? – його знову відвели до судейської печери, але не на оголошення присуду, а на зустріч із юною аристократкою, у чиїй кімнаті, коли вірити її словам, цілий рік цвітуть п'ять трояндових кущів.

Цього разу аристократка мала вигляд куди менш упевнений, її супроводжував батько – крижастий бородань у плащі з золотою оздобою на комірі й пелені.

– Я кидала йому монети, – казало дівча, дивлячись у підлогу. – Він пірнав. Я кинула шестинку, потім третинку. По третинку він стрибнув, але все одно не спіймав.

– Ви бачили його руки, коли він випірнув? – спитав дізнавач на прізвисько Слимак.

Дівча безпорадно озирнулось на батька:

– Він сказав, що не спіймав. Я ж не можу перевіряти…

– У руках у нього щось було?

– Я не бачила.

– Нічого незвичного в його поведінці ви не завважили?

Дівча трохи запишалось, у її голосі прорізались дотеперішні примхливі нотки:

– А я не знаю, яка поведінка в піддонців звична, а яка незвична… Я не дивилася на нього. Нема діла мені – роздивлятись на слуг.

– Я сховав руки за змійсихою, – сказав Варан. – Я одразу підплив до Туги і…

– Заткни пельку, – кинув Слимак, і Варан замовк.

– Ваша честь, – сказав батько дівчиська, і голос у нього виявився глибокий, мов В'язнична Кишка. – Мені здається, моя дочка достатньо допомогла правосуддю Круглого Ікла. Тепер дозвольте нам продовжити відпочинок, що його, втім, тепер безнадійно зіпсовано…

– Я прошу вас подарувати мені на цьому, – Слимак злегка вклонився, – і не сумніваюся, що князь Круглоіклівський щедро компенсує завдану вам шкоду… Ви можете бути вільні.

Вартівник одступився від дверей, даючи дорогу аристократові з донькою. Відходячи, дівчисько на хвильку озирнулось, щоб скинути на Варана зацікавлений погляд – але батько взяв її за плече і потяг геть, двері зачинились, і вартовий став на своє місце.

– Місяць тому тебе схоплено зі злодіями, – не дивлячись на Варана, сказав дізнавач Слимак. – їх стратили, тебе відпустили. Чому?

– Тому що я не злодій. Громада Круглого Ікла за мене поручилася… Навпаки, я крикнув – «варта», і за це мене…

Попередня
-= 23 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!